Sponsor:

Partnerzy:

Три клопоти з вимогами зарплат

Data: 1970-01-01 02:00

Міхал Боні є шефом групи стратегічних радників премєра Польщі Дональда Туска. Ще кілька місяців тому під час влади ПіСу зацькований і оскаржуванй за співпрацю зі службою безпеки ПНР( Польської Народної Республіки). Гідно витримав оскарження, публічно визнав свою вину і обставини, що призвели до підписання документу про лояльність до держави, а на практиці –освідчення про готовність до співпраці зі службою безпеки. Визнав також, що не буде займати високих політичних і адміністраційних функцій в державі. Але його фаховість і високий рівень компетенцї доцінює теперішній уряд. М.Боні міг би бути чудовим міністром праці. Але дотримуючись своєї обіцянки не претендує на високі пости.Хоча його професіоналізм і політична нейтральність свідчить про готовість до відданої праці і великої відповідальності за свої дії.


Три клопоти з вимогами зарплат
Міхал Боні.

 

«Польщу претензій» від «Польщі порадної» ділить нералізована реформа громадського сектора, вимагаюча відваги від уряду і реалізму від працівників. Після останніх виборів зросли надії поляків і послабились тривоги, що виникали з управліня страхом, застосовуваний попереднім урядом. Це відчувається під час ромов з лікарями, митниками – гіркота приниження звязана з публічним, поголовним заниженням їх професійного престижу, є величезна.

Але також дуже сильно зросли вимоги щодо зарплат. Економічний успіх, що накладається на зарплати є видимий для всіх. Молодь, більш освічена отримала майже 20-25 процентів зростання зарплат в 2007 році, покращилося в лікарів, при видобутку вугілля зарплати зросли на близько 500-700 злотих *. Середня зарплата збільшилася на 12-13 процентів, а темп зросту зарплат від кінця 2006 року є вищий ніж зріст продуктивності праці. В дальшій перспективі це небезпечна тенденція. Розповсюдилася ринкова позиція звязана з оцінюванням вартості своєї праці( що є нормальне) і поширилася також на публічний сектор. В Польщі і справді маємо зараз ринок праці працівників.
Клопіт перший полягає в тому, що принципи функціонування публічного сектора в Польщі не є ані ринкові, ані не скеровані на ефективність. Як працівники охорони здоровя, так і вчителі роками почувають себе обділеними в фінансових справах. А зараз відкрито, без побоювань, свідомі цінності власної праці вголос це виражають.
Клопіт другий є такий, що уряд почав діяльність, маючи на 2008 рік бюджет приготовлений попереднім урядом. Великими зусиллями допроваджено до змін в останній хвилині, щоби назбирати майже два з половиною мільярди злотих – на підвищення зарплат для вчителів на 200 злотих ( від 2001 року не було підвищень такого масштабу) . Попередники не дооцінили витрат на зміни і не вміли приготуватися до управління новим оранізуванням праці в охороні здоровя, згідно вимог ЄС. Працівники охорони здоровя, здебільшого лікарі, використали переваги, якою володіли – відкритий європейський ринок праці, потреба надання допомоги пацієнтам. А тому в січні допровадили під час переговорів в багатох місцях до вищих зарплат, тим самим допровадили до заборгованості частину медичних закладів.
Тиск, що виникає з відчуття переваги ( можливість паралічу кордонів) використали також митники, отримуючи при цьому прихильність деяких засобів масової інформації. На жаль ЗМІ, в гонитві за сенсаціями легко перебільшують масштаб навіть незначних конфліктів, і це є окремою проблемою. Тому що в боротьбі за увагу громадськості журналісти не зауважили, що якісь лікарі повинні були вписувати лікарняні тим, хто вжив звільнення як зброї до протестів....
Клопіт третій є найбільш трудний. Оскільки в 1991 році під час урядування премєра Бєлєцкого розпочалася перша велика хвиля протестів, єдиним шансом протестуючих в цілій економіці були ринкова реформа і можливості розвитку, настільки зараз єдиним шансом є проекти модернізації публічного сектора держави.
Адже приватний сектор не протестує.
Тепер маємо ефекти багаторічного відкладання рішень про глибші зміни на користь цілісності і ефективності, а в випадку охорони здоровя і освіти – хоча би мудрого закінчення реформ. Є потрібне впорядкування системи зарплат – сьогодні ніхто точно не знає, скільки заробляють різні групи, чи то працюючи на одній ставці, чи на кількох нараз, маючи складники своїх зарплат зі субвенцій бюджету або із засобів місцевих рад. Перед камерами журналістів кожен і так називає найнижчу ставку, і то начисто, а ніхто не питає про подробиці.
Зміни і розвиток публічного сектора є необхідні: від освіти, до охорони здоровя, функціонування митної служби, і аж до пошти та інших галузей , де ринкові механізми тільки починають діяти. За мить і ті групи дадуть про себе знати, бо і там жевріють кофлікти.
На фоні існуюючої хвилі напружень видно кілька картин нашої країни: «Польща порадна» в домінуючій частині приватного і самоурядового сектора, «Польща очікувань» - між іншими в занедбаних областях освіти та охорони здоровя, а також «Польща претензій» - там, де потреби і тиск так великі, що всі раціональні аргументи втрачають силу. Профспілківці наслуховують «Польщу очікувань» і промовляють про її потреби навіть під час бойової реторики. Уряд, розуміючи «Польщу очікувань» повинен однак шукати далекоперспективні вирішення, щоби очікування змінити в реальність. «Польща претензій» - ту бачимо часто там, де верх беруть тільки емоції або гонитва з сенсаціями.

• 500 злотих – 1000 гривень

Текст по-польськи на сайті www.przekroj.pl