Sponsor:

Partnerzy:

Як поляки і росіяни мутять історію

Data: 1970-01-01 02:00


Автор – Рафал Засунь 
Джерело - http://wyborcza.pl/1,75477,6970149,Jak_Polacy_i_Rosjanie_mloca_historie.html
            70-та річниця вибуху II світової війни послужила як наступний привід до польсько-російської війни про пам'ять. Цього разу почалося з оцінку пакту  Ріббентроп-Молотов. Сторони окопалися на своїх позиціях, а медіа в обох країнах зміцнююють суперечку, використовуючи натягнуті тези, що презентуються, найбільш радикальними глашатаями історичної "політики".
  Нікому не приходить в голову порівняти різні думки, також закордонних істориків, бо лише наша правда  закономірна, а та друга сторона фальшує історію з політичних причин, бо не хоче взяти на себе відповідальність.

   Російське державне телебачення вчинило пропагандистські маніпуляції, снуючи висмоктані з пальця тези, наче Польща в 30. роках планувала спільну з III Рейхом атаку на СРСР. Ту нісенітницю придумали до речі журналісти французьких газет в 1934 р.
  На жаль, також з нашої сторони забракло якої-небудь істотної дискусії з аргументами для цих серйозних російських істориків, які оспорюють польську оцінку пакту. Позбуваються їх - на жаль також в "Газеті" - зворушливістю плечей і звалюють все на реабілітацію сталінізму, яка майже настала в  Путінській  Росії.
  Таким чином історія перестає бути наукою, не є навіть так званою «magistra vitae», але стає зведена до ролі стервятника в польсько-російській колотнечі .
  Історична політика потребує міфів. І очевидно що також і наша творить їх безліч, а безкритичні медіа повторюють все без жодної дискусії. Частина журналістів визнає це для себе напевно за патріотичний обов'язок. На жаль, міфи не витримують порівняння  з фактами, про які пишуть також і польські історики.

Перший міф - пакт як причина війни
   Пакт  Ріббентроп-Молотов  відкрив можливість нашестя Німеччини на Польщу і вибух II світової війни. Без пакту війна б не вибухнула. Ту тезу можна знайти не тільки в медіа, але також в деяких підручниках історії для шкіл.
  А які є факти? Директива до складання плану "Fall Weiss" - тобто атаки Німеччини на Польщу - була видана в квітні 1939 р. Наступ повинен був початися перед вереснем 1939 р., тобто перед осінньою відлигою, яка могла ускладнювати швидкий марш броньових колон.
  Рішення про атаку залежало виключно від  Адольфа Гітлера, який, як відомо, особливо не переймався раціональними передумовами. Останній, безпосередній наказ був виданий вже після підписання пакту, але відсутні  які-небудь джерела, які підтверджували б тезу, що по відношенню до непередбачуваної реакції СРСР атака буде відкликана. Хтось, хто авторитетно стверджує, що Гітлер не розпочав би війни без пакту  Ріббентроп-Молотов, мусить мати безпосередній контакт  з розумом фюрера. Передбачення, якими стежками пішов би покороблений розум диктатора, неможливі. Історик може очевидно спекулювати, але не повинен подавати своїх спекуляцій як факти.
Другий міф - хто ж то міг передбачити?
               Пакт  Ріббентроп-Молотов був абсолютною несподіванкою, польські керівники держави не несуть  жодної відповідальності за те, що не зуміли його передбачити. "Жодна перевірена інформація про таємний протокол не дійшла до Варшави. Навіть знаючи зміст таємних радянсько-німецьких нотаток, польський уряд не міг би вже нічого зробити. Якщо визнати, що політика це мистецтво  здобування того що можливе, то Польща досягла  максимуму, чого можна було досягти" - написали Slawomir Debski і Марк Kornat з Польського Інституту Міжнародних Справ ("Газета" з 21.08.2009) <http://wyborcza.pl/1,75515,6951030,Polska_nie_byla_bierna__70__rocznica_paktu_Ribbentrop_Molotow.html>.
  В реальності ж сигнали і голоси про можливість союзу двох  безумовно ворожих тоталітарних режимів, що вели  між собою кровопролитну війну в Іспанії доходили, було їх дуже багато, лише  польський міністр закордонних справ  Юзеф Бек повністю їх нехтував.
  У червні 1939 р. про можливе німецько-радянське зближення телеграфував з Анкари посол Михайло  Сокольніцкі. Але найбільш проникливу думку виголосив 6 квітня 1938 р. на нараді в МЗС директор радянського департаменту  Тадеуш Кобиляньскі. Підтвердив, що Німеччина хоче "вирішити російське питання" при допомозі Польщі, Угорщини і Румунії. "Якщо надії на таку співпрацю не будуть виправдані, то Берлін повернувся б до давньої політики, полягаючої в спільному з Росією поглинанні  Польщі", - записав думку директора в своєму діаріушу заступник  Бека Ян Шембек.
  Прогнози Кобиляньского збулися до дрібничок, але Бек, якого західна преса називала Мефістофелем європейської політики,  його думки взагалі не брав до уваги.    Адже якби її послухав, мусив би виконати перегляд  нещасної польської політики  по відношенню до Чехословаччини. Була це  в своїй сутності політика, яка нічим не відрізнялася від того, що робили по відношенню до нашої країни Німеччина - інфільтрації і диверсії при допомозі національних меншостей.
           Вже в 1934 р. польська розвідка почала організувати конспіративну організацію на Заолзі. Протягом всіх наступних років польський ряд активно прагнув  розбити Чехословаччину, яку вважав штучним і непотрібним творінням. Апогеєм  цієї погибельної для Польщі політики було захоплення  Заолзя після  прийнятого і схваленого Англією  і Францією в Мюнхенському договорі захоплення  Судетів Німеччиною в 1938 р.
  "Важко віднайти  історичний діалог, коли ми не визнаємо державу Сталіна агресивною,  ревізіоністською, прагнучу до експансії і таку, що не погоджується з територіальним статус-кво" - пишуть Дембскі і Корнат. Все це правда, з тією лише різницею, що на жаль, точнісінько так само можна писати про польське ставлення до Чехословаччини. Одною з головних цілей політики Бека було розчленування цієї країни, утворення незалежної Словаччини, що залишиться в польській зоні впливів а також отримання спільного кордону з Угорщиною через відділення цій країні Закарпатської Русі.
               В результаті план навіть вдався, з тією лише різницею, що Словаччина стала німецьким сателітом, а не польським, а спільний кордон з Угорщиною пригодився виключно до евакуації польського війська.

Третій міф - Польська як безневинна жертва
              Важко говорити про яку-небудь польську відповідальність за вибух війни. Але  це не заперечує факту, що польська закордонна політика була катастрофічна. Декілька зразків можливостей інтелектуальних еліт польської дипломатії варто тут процитувати.
"Чи наші думки про III Рейх не піддаються надто сильним впливам єврейської публіцистики? (! ) Євреї можуть формувати нашу думку, як хочуть. ( !) Ми, поляки, не повинні забувати, що на чолі Німеччини стоїть сьогодні людина, уродженець Пассау, який своє дитинство  провів над Дунаєм, а юність у Відні. Гітлер повинен мати для нас тим більшу вартість, що Прусаки йому так само як нам несимпатичні" - писав в травні 1933 р. посол Польщі в Берліні Альфред Висоцкі.
                 Теорію про те що, наче Гітлер як австрієць за походженням не буде продовжувачем політики Пруссії, культивували дуже багато польських політиків, разом з Беком. Цілковито нехтували зі змісту програми нацистів, так ясно викладеної  Гітлером  в "Майн кампф". Нічого не змінює факт, що подібні помилки робилися в Парижі і Лондоні - помилки, зроблені  іншими, не можуть служити як виправдання наших.
                 Відсутність достовірних доказів на то, що Пілсудський серйозно пропонував Франції проведення попередньої війни з Німеччиною в 1933 р., після захоплення влади Гітлером. Але якби Польща брала всерйоз його програму, мусила б прагнути  вибуху війни з Німеччиною якнайскоріше, перш ніж переведена  на воєнні шляхи промисловість забезпечить їм рішучу військову перевагу. Найкраща можливість була саме в 1938 р. СРСР, пов'язаний з Чехією союзом, попросив тоді Польщу і Румунію про дозвіл на перехід Червоної Армії через обидві країни (Росіяни не мали тоді спільного кордону з Чехословаччиною). Варшава і Бухарест відмовили.
                Ми не знаємо сьогодні, які були дійсні наміри Москви, радянські архіви не дають однозначної відповіді, зрештою без контакту з розумом Сталіна неможливо цього встановити. Але навіть без підозрілої допомоги з боку СРСР  війна з Німеччиною в союзі з Чехословакією, що володіла щоправда слабшою кількісно, але краще від польської,  оснащеною армією а також фортифікаціями в Судетах, була би значно вигіднішим рішенням ніж самотна оборона в 1939 році.   "Міраж імперії  не дозволив замітити Беку, що доля, яка спіткала Чехословаччину, може стати участю  Польщі" - написали заслужені історики професора Збігнєв Ландау і професор Єжи Toмашевскі в славетній, виданій в 2005 р., синтезі історії II Речіпосполитої.
              Бек тим часом тішився не тільки з розбору Чехословаччини. "Росію дієво виштовхнули з Європи, ймовірно надовго" - говорив підлеглим в МЗС в листопаді 1938 р., після розбору сусіда. Реально був виштовхнутий якраз  сам польський міністр - з реального світу в "райську область облуди".
              І ще один зразок можливостей нашої тодішньої передової закордонної політики. Декілька днів після заключення пакту Ріббентроп-Молотов, 29 серпня 1939 р. посол Польщі в СРСР  Вацлав  Гжибовскі записав: "Реально нашу ситуацію підписання пакту значно  полегшило".
             Таких дипломатів мала Польща дуже багатьох.
             Глави Польщі між війнами, особливо Бек  і Ридз-Сьмігли, зійшли після вересневої  поразки до пекла історії. Важко перерахувати справжні і виімагіновані помилки і злочини, які приписували їм однаково люди з команди генерала Сікорського, як і деякі історики ПРЛ.
                  Сьогодні спостерігається тенденція до реабілітації Бека. З нагоди річниці його відомого проголошеного виступу 5 травня 1939 р. ("Ми в Польщі не знаємо поняття миру за будь-яку ціну"...) такі заслужені люди як колишні міністри закордонних справ Владислав Бартошевскі і Адам Д.Ротфельд закликали назвати ім'ям Бека вулицю у Варшаві. Признаюся, що я не розумію цього заклику. Бек  для мене є символом не стільки доблесного опору (тому що всупереч власним деклараціям не одягнув військового мундиру  і не виїхав на фронт), але помилкової і короткозорої політики, в результаті якої польську державу знищено. Національної політики пустого базікання  і солом'яної імперськості, політики, яка зрештою є суперечлива з сьогоднішніми принципами  права і міжнародної моральності. Бек був  інтелігентною людиною, чесною і порядною в приватному житті, але не це шанується глав народу.
                  Яка є  вигода з політика для народу, який вміє гарно говорити про честь, якщо не вміє він правильно оцінити ситуації?

Що говорять росіяни і західні історики
                     Думку серйозних російських істориків на тему пакту Ріббентроп-Молотов якнайкраще передає інтерв'ю керівника Інституту Загальної Російської Історії Академії Наук Олександра Чубаряна для урядової "Російської газети" (дивися на стороні www.rg.ru <http://www.rg.ru/2009/08/18/voyna.html>).
                    Чубарян  не є жодним сталіністом - визнає, що внутрішня політика сталінізму заслуговує на зрівнювання її з гітлеризмом. Вказує також на основну різницю - більшість жертв нацизму то громадяни інших націй, а більшість жертв радянського комунізму то громадяни СРСР.
                  - Причиною заключення пакту було бажання гарантії для країни, невтягання її  у війну - говорить Чубарян. - Є і друга точка зору - це аморальний, безправний акт, в якому за спинами народів вирішують їх долі. Це також правда.
                   На думку Чубаряна пакт приніс для СРСР дуже потрібний час, хоч Сталін і так погано його використав. Порівняймо зараз тези російського історика з думками двох відомих західних істориків.
                  "Факт, що  британський і французький уряди не доклали більших старань з метою запевнення собі союзу з Росією, правильно був гостро критикований в той час, а також і пізніше. Відсутність поспіху у веденні  переговорів підтверджував всього лише підозру Сталіна, що справжньою метою було порозуміння з Німеччиною, наступний Мюнхен, якого можна буде досягти завдяки загрозі взаєморозуміння з Росією", - це цитата з біографії Гітлера і Сталіна авторства одного з найвидатніших британських істориків професора Аллана Буллока.
Буллок пише, що Сталін вибрав  німецьку пропозицію перш за все тому, що німці запропонували йому щось, чого Англія і Франція дати не могли - поділ Центральної Європи. А СРСР тоді стояв перед реальною погрозою війни з Японією, яку зняв лише пакт Ріббентроп-Молотов.
                 "Відповідно до  японських принципів  Токіо було  зраджене і спаплюжене  своїм союзником з антикомінтернівського пакту. Японський уряд подав у відставку" - пише Буллок. У Токіо перемогла фракція, яка хотіла миру з СРСР і війни із західними державами. Наслідком був складений в 1941 р. японсько-радянський пакт про ненапад, який захистив Росію від війни на два фронти.
                Джордж Кеннан, найвидатніший американський дипломат XX ст., і одночасно чудовий історик (лауреат Нагороди Пулітцера),  писав в неопублікованій, на жаль, в Польщі книжці "Росія і Захід за часів Леніна і Сталіна": "Німецький напад на Польщу була питанням кількох днів. Для Сталіна прийшов момент прийняття рішення. Японія знову почала підготовку. Танки, авіація, артилерія і інше воєнне устаткування стояли на кордоні з Монголією. Британські і французькі переговорники, безперервно перебуваючі в Москві, не привезли нічого. Якщо Сталін відкинув би німецьку пропозицію, міг би очевидно укласти якийсь договір Великобританією і Францією, тому що не дозволив би собі на повну ізоляцію перед лицем німецької атаки на Польщу. Але в такій ситуації потрібно було рахуватися з безжальною конфронтацією з Гітлером, якщо Великобританія і Франція не хотітимуть пов'язати німецьких сил на Заході.
               Росія була б поставлена перед перспективою невідкладної війни, до якої була погано підготовлена, війни на двох фронтах - з Німеччиною і Японією. Більше того, війна точилася б небезпечно близько двох найважливіших міст - Ленінграда і Москви. З другого боку, якщо би прийняв пропозицію Гітлера, не тільки залишився б здаля від німецько-польської війни, але також здобув би велику область центральної Європи. Для Сталіна горобець в жмені був кращий ніж канарок на даху".
              Кеннан називає причини пакту - вдачу Сталіна, побоювання про безпеку на Далекому Сході, небажання поляків і румунів домовлятися з СРСР і нерішучу, боягузливу політику західних держав.
              Варто додати, що Кеннан не був совєтофілом. Це архітектор стратегії погамування комунізму сформульованої  адміністрацією Трумена в 1946. р. Мав також чимало симпатії для Польщі. У своїй книжці не щадить гірких слів для Заходу за його позиції по відношенню до Варшавського Повстання.
             Думки Кеннана, Буллока, а також іншого видатного британського історика Річарда Овера дуже не далекі від того, що говорить Чубарян. На жаль,  в Польщі цих голосів зовсім не чути.
             Не можна трактувати історії аісторично, вимірювати людей, діючих у минулому сьогоднішньою мірою. На очах не тільки політиків, але також громадської думки великих держав в XIX і першій половині XX ст. Поділ на зони впливів, таємні трактати, рішення про долі інших народів було зовсім нормальне, не сприймалося за аморальне, так як в XII ст. аморальними не вважалися хрестові походи, а в XVI ст. паління чаклунок на вогнищі.
            Правила демократії в міжнародному житті не враховувалися. Стосувалося це також поляків. Вистачить нагадати, що в 1921 р. Польща після програшу плебісциту на Верхній Сілезії викликала  трете сілезьке повстання, бажаючи збройно вирішити те, чого не вдалося залагодити біля виборчої урни. Імперіальне  мислення тривало дуже довго. Друкована в Лондоні ендецька газета надрукувала в 1943 такий р. ось коментар: "Самовизначення це не тільки можливість вирішувати про себе, але також відкрита дорога до вирішування про долі інших".Лише друга половина XX ст. демократизувала закордонну політику. Сьогодні поняття "зона впливів" прокляте, хоч не зовсім  зникло з реальної політики.
 Поважаймо історію
                 Як показує приклад професора Чубаряна, захист пакту Ріббентроп-Молотов не мусить обов'язково означати виправдовування Катині чи вивезень поляків і прибалтійців на Сибір. Особисто я вважаю, що на підписання в серпні 1939 р. пакту з Гітлером вирішився б не тільки Сталін, але також значно більше поміркований російський політик. Не має натомість і не може бути виправдання для скоєних на поляках після 17 вересня 1939 р. злочинів, які виникали із злочинної природи сталінського режиму. Усілякі спроби обгрунтовування їх  російськими офіційними чинниками повинні зустрічатися з відповідною польською реакцією. Але не накидаймо іншим нашого бачення історії, бо це безглузде.
                У закінченні своєї книжки Ландау та Томашевскі закликають: "Неодноразово траплялося в нашій історії, що гучні фрази а також усілякі національні апофеозні  традиції служили поганій справі, і  являли собою штору, кинуту на очі суспільства. Національна освіта вимагає, що суспільство не потрібно годувати обманливими баченнями минулого. Потрібно події пізнавати такими, якими насправді були або є".


Переклад – Марія Якубович      e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it