Fundacja Przegląd Prasy Po ukraińsku Міністр Закордонних Справ Радослав Сікорскі для «Газети Виборчої»

Міністр Закордонних Справ Радослав Сікорскі для «Газети Виборчої»

Data: 1970-01-01 02:00

 Програна польсько-німецька війна 1939 року означала цивілізаційну поразку "Ягеллонської державності". II Республіка була передновітньою по суті багатонаціональною державою. З огляду на дуже короткий період спільної "новітньої" державності окремі етнічні сегменти не об'єдналися в один політичний народ, тим більш що сегменти ті - з однієї сторони німецька меншина, з другої - білоруське і українське населення Кресів - знаходилися на різних етапах модернізаційного процесу. Мозаїка соціально-економічної структури  II Республіки робила з неї клубок суперечностей, де співіснують передновітні елементи і одночасно енклави модернізації. Окрема справа це помилки політики влад ІІ Республіки, особливо в стратегічному вимірі. В результаті матеріальні запаси тодішньої Польщі і її можливості розвитку були обмежені, що позначилося між іншим на формі її збройних сил в 1939 році, особливо в порівнянні з гігантським військовим потенціалом III Рейху а також СРСР.

  Ситуації не виправили також ж політичні союзи Польщі. Розбрат з Литвою а також з Чехословаччиною спричинили, що не виникло достовірне субрегіональне порозуміння  союзницьких зв'язків, в яких опинилася б II Польська Республіка. Що важливіше, логіка міжнародних дій в Європі опиралася, як і в  попередньому столітті, на принципі рівноваги сил, з відповідною їй „реальною політикою”, збруталізована  обидвома тоталітаризмами – гітлерівським а також сталінським. Рівновагу сил в Європі завжди характеризувала непостійність і конфліктогенність, а практика шантажу, переділів і інкорпорації  нав'язана  III Рейхом найкоротшою дорогою вела до європейського і всесвітнього конфлікту. Тій практиці прокладала дорогу політика поблажки (appeasement) з боку демократичних держав Заходу.
  Тому з сьогоднішньої перспективи можна сказати: належної відповіді на геостратегічні дилеми і дилеми тотожності Польщі  не пропонують Ягеллонські великодержавні амбіції. Відповіддю є  натомість сучасна національна держава, при цьому прикметника "національний" я вживаю не в етнічному значенні, але в політичному, громадянському. Це означає, що входження Польщі в процес європейської інтеграції тільки підсилює характер польської національної держави, що зміцнює новітню сутність польської національної держави, сприяючи модернізаційним явищам. Модернізація і інтеграція то два ключові поняття на сучасному етапі розвитку Польщі.
  Європейська інтеграція щораз більш визначає основні принципи польської закордонної політики а також коло найближчих партнерів і союзників. Серед фундаментальних принципів сучасної європейської політики заслуговує особливо підкреслити відхід від правила  рівноваги сил і будування коаліції проти найсильнішої держави. Таким чином, втрачає закономірність архаїчна заповідь пошуку союзників "через чергову  межу", на грунті поєднуючої ворожості до спільного сусіда. Замість того  сьогодні буйно розцвітають сусідські зв'язки, як у формі транскордонного співробітництва, так і в контактах субрегіональних (Бенелюкс, Вишеградська Група і т.д.) зв'язків а також більших згруповань у виді французько-німецького "двигуна" ЄС чи ланцюга так званих держав, що творять Велику Шестірку або Веймарський Трикутник.
  Вищевказані принципи і виникаючі з них нові обумовленості не залишилися без впливу на факт, що серед головних гостей гданьських урочистостей опинилися керівники урядів країн, з якими 1 вересня 1939 року анітрохи не об'єднували нас союзницькі зв'язки. Це німецька канцлер Aнгела Меркель а також російський прем'єр Володимир Путін. Їх присутність в Гданьську свідчить також про динаміку змін, яких зазнала спочатку  після 1945 року  Західна Європа, у тому числі і Федеральна Республіка Німеччини, а потім після  перелому  80. і 90. років минулого століття, Центральна і Східна Європа разом з Росією.
  Як ми повинні зрозуміти цей знак часу?
  1 вересня увіковічнювати ми будемо перемогу перш за все над злочинною ідеологією фашизму, яка в  20. і 30. роках минулого століття, разом з тоталітарним комунізмом, була "примарою, кружляючою по Європі" і охоплювала  всі суспільні групи а також держави. День 1 вересня ми зв'язуємо одночасно з датою 8 травня 1945 року, днем реальної - або тільки символічної - перемоги вільних народів а також народів, які хотіли свободи, над гітлерівським тоталітаризмом.  Для країн Центрально-Східної Європи, таких як Польща, перемога була, на жаль, символічною, а свобода залишалася нездійсненою метою. Те що для Радянського Союзу - кажучи словами Станіслава Георгія Леца - було тріумфальним аркою, для країн Центрально-Східної Європи, в тому числі Польщі, стало ярмом радянського поневолення. У 1944 році в розмові з югославським комуністом Мілованом Дїласом Сталін сказав: "Ця війна не є така як у минулому - той хто окупував територію, навязував  також свій власний суспільний устрій. Кожен накидає свій власний устрій так далеко, як може дістатися його армія".
   Совєтизація стала  найяскравішим виразом політики будування зон впливів. У результаті цієї політики Польща опинилася поза межею, на якій наступав новаторський, відвертаючий цілком існуючу до цих пір логіку європейської історії, процес західної інтеграції, уособленої через НАТО і ЕВГ/ЄС. Той процес забезпечив не тільки єдність Заходу, але також його цивілізаційний поступ в постіндустріальну епоху.
  Польща була позбавлена тих благ інтеграції і розвитку.  Хоч напевно важким є здійснення обєктивного балансу прибутків і втрат, у період, коли в Польщі панував радянський реальний соціалізм, але неозброєним оком було видно цивілізаційну пропасть  Польської  Народної  Республіки, особливо в 80. роках, перш ніж повернула собі повноту суверенітету. І лише трансформаційне зусилля після 1989 року – чому значно сприяло  отримання  Польщею членства в НАТО і ЄС - дозволив нашій країні  будову сучасної демократичної державності а також на прилаштування Польщі  до першої двадцятки всесвітніх економік.
   Совєтизація  не змогла отуманити народів  Центральної і  Східної Європи власною культурною альтернативою (анти - ), зробити з них тривалу цивілізаційну противагу для Заходу. Недаремно Сталін в 1945 році журився над своїми двома кардинальними помилками: що російському солдатові показав Європу і що Європі показав російського солдата. А перш за все, що масові контакти солдатів і офіцерів Червоної Армії із західними союзниками  можуть довести до відродження "декабристського синдрому" і лібералізаційних прагнень.  Десталінізація після 1956 року а також народження дисидентського руху в СРСР являли собою першу хвилю цих прагнень, які спричинювалися, в наступних декадах, до падіння радянської системи.
  У цьому сенсі 1945 рік був закваскою сучасності, яку знаменує перемога над усілякою ідеологією і тоталітарною практикою в Європі,безповоротно здійснені майже через  пів століття пізніше. Отже 1 вересня ми будемо також увіковічнювати подолання холодновоєнного поділу Європи і фіаско політики сфер впливів. Ми виражаємо одночасно надію, що тенденція до привертання Європі єдиності - що проявляється в процесі розширення західних інституцій, особливо ЄС, в будуванні стратегічного партнерства Євросоюзу з Росією а також в Східному Партнерстві - домінуватиме і надаватиме форму взаємодії заходу нашого континенту з його сходом.
  8 травня 1945 року гітлерівська Німеччина визнала свою нищівну поразку, та Радянський Союз був одним з головних їх завойовників - якщо не головним. Де сьогодні є Німеччина і Росія? Німеччина перетворилася в справжню демократичну державу, що є оплотом європейської і євроатлантичної інтеграції а також ключовою і стабільною колоною побудованого на цій інтеграції інституційного порядку. Є перевіреним і достовірним стратегічним партнером, союзником і приятелем Польщі. Росія вже майже 20 років іде дорогою модернізаційних і демократичних перетворень, які - як  маємо надію - зроблять з цієї країни однаково достовірного партнера і приятеля. Напевно ніколи в своїй історії обидві ці країни - особливо Німеччина, але також і Росія - не були прибічником такої  цінності як демократія і не були так захоплені  її посланням. Це найкращий міжнародний прогноз для Польщі.
  Присутність високого рангу представників Німеччини і Росії під час відзначення 70-ліття вибуху II світової війни набирає символічного значення. Свідчить про те, що послання цієї війни може бути прочитане як заповіт грунтовної зміни існуючого до цих пір зразка розвитку, відхід від давніх великодержавних і агресивних спокус до демократії, взаємодії і інтеграції. Є доказом того, що зміна політичної самоідентифікації не заваджає  національній тотожності, буття демократом не входить в конфлікт з тим, чи ти є німцем чи росіянином.
  Так  як Німеччина і Росія також і сьогоднішня Польща в основному відрізняється від своїх попередніх історичних втілень. Її сьогоднішній потенціал розвитку і можливість його якнайповнішого використання залежить не від «ягеллонського» статусу  регіональної імперії. Нинішню безпеку Польщі ми спираємо на дві колони. З однієї сторони – це система союзів і взаємодії опертий на європейську і євроатлантичну інтеграцію. З другого боку – це процес модернізації нашої країни, цілеспрямований на побудову сучасної  і демократичної національної держави.
  Метою модернізації є прискорення розвитку, яке в основній мірі залежить від нас, від нашої іноваційності, зусилля та послідовності.  Модернізаційний поступ дозволить нам почуватися гордими з польського "наземного панства": сучасного і чіткого, такого, що забезпечує польському народові оптимальні можливості розвитку а також безпеки. У саме такий  спосіб ми розуміємо науку, які потрібно усвідомити з поразки II Польської Республіки в 1939 році а також з трагедії Підпільної держави.

Переклад – Марія Якубович      e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it