Sponsor:

Partnerzy:

ПОЛЬСЬКІ ЗЕМЛЕРОБИ ГОТОВІ ПЛАТИТИ ПОДАТКИ

Data: 1970-01-01 02:00

Розмовляє Петро Нaйштуб
Джерело-HTTP://WWW.PRZEKROJ.PL/LUDZIE_ROZMOWY_ARTYKUL,4885.HTML
  Політики не мають достатньо відваги, щоб визнати, що легкі гроші з євродоплат закінчаться, а наші аграрні продукти перестануть бути конкурентні - говорить професор Катерина Дучковска-Малиш з Головної Торгової Школи в Варшаві.
Розмова відбулася 10 червня 2009 року у Варшаві

 

 Зірками останніх тижнів виборчої кампанії  стали селяни. Обидві партії - ПІС і ГП переганяли один одного в запевненні селян в любові  і турботі, а сьогодні з цього залишається те, що висить ще подекуди виборчий плакат зі свинськими задами як післявиборне ставлення політиків до селян. А чи ми є в стані пережити кризу, гнатися за західною економікою, не цікавлячись селянами, так як ми робимо це до цієї пори?

  - Ми не те що  не цікавимося селянами, скільки погано  ними цікавимося. Безсумнівно, Лешек Бальцеровіч  має рацію, що за часів кризи ті, які мають якнайменші контакти з ринком, всесвітньою економікою, менше піддані на усілякого виду пертурбації.

              Тобто селяни якнайкраще переживуть  кризу?
  - Очевидно, як хтось нічого не продає або продає небагато, то якнайкраще  переживе кризу, бо на своєму куску поля завжди засадить якусь картоплю, овочі. Тут криза нічого не змінить. Однак наша стратегія по відношенню до землеробства помилкова. Ми маємо безперервно заангажованої в землеробстві близько однієї п'ятої ринку праці. При цьому говориться „в землеробстві”, але то не є жодне землеробство.
 

         Може не тільки заангажоване, скільки там „зачинене”, завдяки чому і не приходять під канцелярію прем'єра і не протестують?

  - Саме. То є повністю соціальне землеробство, сидять на цих своїх ділянках, деякі мають пенсію, інші працюють, переважно на чорно, щоб не платити податків, а ще інші живуть тільки з цих ділянок, за рахунок жалюгідного продажу жалюгідних продуктів. Вже професор Ізяслав Френкєль подавав в кінці 90. років за німецькими оцінками, що якби в нас залишити в землеробстві таке число селян, яке виникає з врожайності і економічної ефективності західного землеробства, то поза землеробством опинилося б навіть півтора мільйона людей. То є потаємне безробіття, величезна суспільна проблема, яка набухає.
 

           До цієї пори, через останні 20 років,  задум напевне був такий, що вони перейдуть на пенсії і вимруть.
  - Однак це не зникає, а  в наступних поколіннях відтворюється. 20 років тому ці всі, які сьогодні мають 40 років і більше, були молодими

людьми. І не навчилися мов, не користуються комп'ютером, не мають освіти. Отже, які вони мають шанси на ринку роботи?  Для них протягом 20 років не має жодної стратегії. Відсутність цієї стратегії видно також з  безпосередніх доплат Євросоюзу, бо це є легкі гроші. Нічого у їх справі ви не мусите зробити. Маєте господарство, заповнюєте  папери, агентство потурбується про вас, ви тільки актуалізуєте дані щороку і самі гроші, ні за що, приходять. 
  А якщо подивитися з іншого боку, щоб взяти гроші  на велику програму активізації і модернізації сільських областей, то цих грошей якось ми не можемо видати.
 

             Чому? 
 

 - Бо там потрібно мати задум  як їх використати. Мусите організувати мережу партнерів, заангажувати власні ресурси, проект почати і закінчити в строк, а якщо це  великий, збірний проект, то хтось мусить вас підтримати. То для чого це робити, якщо можна отримати доплати і  нічого не потрібно робити?
  І що з того, що цих грошей є забагато, щоб померти, а дуже мало, щоб гідно жити? Дозволяють пережити і не потрібно вже ні в що ангажуватися.

              Що крім небажання до колективної роботи утримує селян перед модернізацією?
  

- Те, що сьогодні можуть бути в сірій зоні. Селянин не платить податку, платить занижений внесок на КРУС, не платить за медичне страхування, інші платники податків за нього платять. А якби він почав створювати підприємства, засновувати спілки, то відразу випадає з сірої зони. Мусить заплатити ЗУС, податок, отже цього не робить. Через це блокується самодостатній механізм модернізації.

                Але ми не намовимо його, щоб добровільно вийшов з сірої зони...
 

 -  Не намовимо і тому то повинен бути примус з боку інституцій публічних фінансів.

               На чому цей примус мав би полягати?
    

  - Спочатку на цьому, що селянин мусить явно для тих інституцій фінансів подавати  доходи. То не складна система. У рамках менеджменту для аграрних господарств є 40-50 тисяч молодих людей, закінчуючих школи, можна їх устаткувати в комп'ютери і вони обслужили б залежно від регіону 40, 60, 200 господарств. А селяни на одному цвяху вішали б квитанції „продав”, на другому „купив”. Молода людина вписувала б це до комп'ютера, раз на рік робила  не складний баланс і все про цих селян  ми би знали.

                А хто б за це заплатив?
 

  - Європейський Союз. Є на це гроші у рамках Програми Менеджменту Аграрним Господарством. Тільки ніколи не було політичної волі, щоб селяни реєстрували доходи, бо політично зручніша є декларація, що селяни бідні. Тим часом з досліджень, також ҐУС (Головне Статистичне Управління), абсолютно не слідує, що селяни є найбіднішою групою.
  Дійсно,  найбільше лихо є на селі, але серед яких людей? Тих, які землі не мають, тобто не серед селян. Не є також правдою, що заможність залежить від величини господарства, що селяни, які мають по 300 гектарів, є багаті, а ті, які мають по 20, вже ні. То залежить від того, що і при яких коштах виробляється. Ці декларації політиків є попросту заохочення до того, щоб село голосувало на визначену політичну партію, - ту яка «найбільш розуміє землеробську бідність».
 

            На жаль, ми маємо невдовзі  вибори органів самоврядування, президентські, парламентські, отже ми не можемо розраховувати на польських політиків у справі виведення селян з сірої зони і примусову модернізацію села. А чи Європейський Союз може нас до того змусити?
  

- Такі компетенції має Європейська Комісія. Польща мала призначену публічну допомогу для сільського господарства в розмірі трьох тисяч євро, на три роки, на одне господарство, при цьому до цієї допомоги зараховувалися  не тільки те, що селянин одержав, але також те, чого не платить, страхові лікарські внески, податки... Пізніше право на цю допомогу продовжено нам до 2011 року, отже,  ще трохи часу ми маємо, але тоді Євросоюз зробить  зауваження про чесні принципи  конкуренції.


              Тобто тоді селяни будуть такою однією великою верф'ю, розкиданою по всій країні?

  - Так,  нам це колись порахують.
 

               Тобто якнайскоріше потрібно, наприклад, розпочати побирати  внески, плачені  селянами на КРУС.

  - Вони повинні бути задіяні за кількома обставинами. По-перше, тому, що є навантаженням для бюджету, але це не  найважливіше питання. Найважливішим є самий механізм функціонування КРУС щодо поодиноких підприємців. Тому що так як ми маємо сімейне господарство, так ми маємо ті ж одноособові підприємства, двоособові, тобто також найчастіше сімейні. І зараз ці малі підприємства платять пересічно 11 разів більший внесок на ЗУС ніж сімейні господарства на КРУС. Це стосується навіть дуже багатих селян. Адже є господарства, які мають такі самі доходи як ці підприємці або навіть багато разів більше від них. Це не справедливе. Крім того селянин при  низькому  внеску  до  КРУС матиме низьку пенсію. І я не знаю, чи люди, які сьогодні мають по 40 років або менше, будуть щасливі, коли  в певному моменті побачать 650 злотих своєї пенсії. Чи не краще  буде  вищий внесок заплатити зараз, для того щоби  в майбутньому одержати вищу пенсію?
 

              Не краще, бо політики привчили їх до того, що завжди щось з нашої кишені шпурнуть, коли наближатимуться вибори.
 

 - Однак я розраховую на те, що Конституційний Трибунал - а є там заява  «Business Centre Club» у справі цього необгрунтованого крусовського привілею для селян - придивиться до цих законів. Бо принцип  мусить бути справедливий: для всіх від таких самих доходів такі самі податки.
  Всі сьогодні говорять: доходи селян впали. А підприємств не впали? Адже ситуація селян рішуче покращилася після вступу в Європейський Союз. В середньому подвоїлися  доходи. Але чому ж селяни є немовби приспані? Бо про них журяться Європейський Союз, міністр сільського господарства, уряди та партії під час передвиборчих кампаній. І  то їх усипляє.
  На додаток зі всіх політичних сторін чують: „Ми боротимемося за доплати!”. І вірять, що доплати будуть вічні. А то неправда. Вже відомо, що Європейський Союз муситиме ширше відкритися на аграрні продукти з інших країн, особливо цих бідніших. А є такі, де жнива є два рази в році, отже природно їх продукти будуть більш конкурентні.
  І не забуваймо, що Україна будує зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. За 20-30 років Україна буде в стані сама нагодувати Європу. Стратегічне мислення мусить  робити селянина відповідальним за своє майбутнє.
  А держава, дотації, закордонні ресурси можуть йому тільки допомогти в цьому мисленні, але ніколи в житті його не замінять. Зрештою буде їх усе менше. Тривають примірки до нового бюджету Євросоюзу і ми знаємо, що британський ряд є загалом проти спільної аграрної політики, а з неї ми фінансуємо доплати.
   А коли ми подивимося на пріоритети наступного бюджету, то там не має абсолютно жодних інструментів спільної аграрної політики, які б нас цікавили. Є згадка, що потрібно буде підтримувати країни новоприйняті, але все вказує на те, що ця підтримка піде на екологію, розвиток сільських територій, хороший стан тварин, все те, що може зробити модель землеробства більш зеленою і екологічною, більш дружньою для  середовища,  а не на доплати, пов'язані з продукцією, з цінами.
 

                  Але політики вселяють селянам, що доплати не тільки не зникнуть, але що ми навіть забезпечимо  їх зростання, так щоб польський селянин одержував стільки, скільки французький чи німецький, що сьогодні вони нерівномірні.
 

 - Нерівномірні... Адже ще сьогодні пересічна врожайність польського селянина є 14 разів менша ніж селянина в Західній Європі! Отже якби наші селяни одержали такі самі доплати як селяни в Західній Європі, то дохід пересічного господарства був би значно вищий ніж доходи інженерів, лікарів, адвокатів, вчителів. На це немає суспільного дозволу. Дозвіл є на самі доплати, бо їх філософія наступна: то певного виду протез для землеробства, який виникають з того, що землеробські доходи не ростуть так доходи в промисловості. 
          Ви  як споживач можете собі купити 15 костюмів, 100 пар черевиків, будувати будинки, ви творите тоді місця роботи, створюєте попит і хтось мусить це виробити. Але ви маєте тільки один шлунок і коли ви  з'їсте котлету, то дасте  заробити виробникові свиней, але одночасно не з'їсте риб, яєць. Попит на продовольство не зростає, має свою „стелю”. І щоб доходи селян і неселян не роз'їжджалися неймовірно, ці перші мусять бути „підтримані”. А оскільки „підтримані” з публічних ресурсів, то ми хочемо чогось тим досягти. А в нас з того „щось” нічого не виникає.
   Що  спричиняє відсутність  податкового механізму в нашому землеробстві? Селянин одержує доплати і зараз розмірковує, чи краще їх проїсти, доньці зробити з них  весілля, купити килим, чи може краще купити черепицю або докласти до водопроводу, бо відрахує це собі як вартість отримання доходу від податку. Таким чином   накручувався би механізм модернізації, існував би економічний примус, що змушує його до того, щоб у визначений спосіб видав гроші. Але така розмова політично незручна, хоч селяни хотіли б платити податки.

                        Звідки ви це знаєте?

  - Від самих селян. Вони мені говорять: пані професор, я б ніколи не заплатив податків, якщо би вони були, я би комбінував, як з сенсом видати ці гроші, щоб їх залишити в господарстві. І про це  йдеться, щоб ці гроші лишалися на селі і щось для цього села зробили.

                     Я був на півдні Італії і думав, що я куплю якісь продукти харчування до власного ресторану. Я поцікавився знайомих, де є якісь оптові склади. Дивилися здивовано - там чогось такого немає.
 

 - Природно, забезпечення іде прямо з аграрних господарств, груп виробників, кооперативів.
  

                 Я розумію, що в Польщі то є неможливе, бо селяни ніколи не мали мотивації,  щоб організуватися в групи, які одночасно виробляли б і продавали, завдяки чому  продовольство було б дешевше, бо декілька посередників  відпало б.
 

 - Мусили б вийти з сірої зони, а сьогодні держава від них цього не вимагає. Отже жалітимуться тільки владі на посередників.
   Ми маємо з чоловіком ділянку в гміні Червіньск,  це район обробітку полуниць і малини. Вже на початку 90. років ми хотіли зробити там фабрику з переробки полуниць, а власне охолоджувати ці полуниці з цукром до температури чотирьох градусіві і висилати за кордон. Появився французький партнер з капіталом, гміна давала ділянку, французький партнер повинен був ставити завод, а виробники селяни як пайовики повинні були зібрати - то було ще перед деномінацією – мільярд злотих.
   Зібрали 800 мільйонів старих злотих і ані руш тих 200 мільйонів не зуміли дотягнути. А то не були тоді величезні гроші. І до сьогодні нічого там не виникло, а якщо зараз поїхати уздовж дороги, то що 10-15 метрів стоїть кожен перед домом з власними козубами. І кожен має інший сорт полуниць. Чи так себе поводять виробники в Європі? Не може бути так, що ви є виробником цибулі і  ящик цибулі виставляєте на продаж. Потрібно мати десятки тонн однорідного продукту. Але до того потрібно об'єднатися і спільно вирішити не тільки один урожай  цибулі. Цього не вміють ані селяни, ані держава не хоче їх змушувати, бо в нас держава то залежні від результату виборів на селі політики.

                  Отже як і раніше ринком управляє багата армія посередників. Зараз політики мають новий задум - хочуть відібрати аграрну землю, що орендується від держави, і дешево продати її селянам.
  

- То б була катастрофа.

               Чому?
 

 - Тому, що диференційована аграрна структура в нас є результатом довгої історії. Та земля, що орендується, то перш за все давні ПҐР-y (колгоспи). Засновувано їх на давньому майні шляхти та дворян і тому такий ПҐР складався із землі і так званих нанесень: корівників, клунь, свинарників.
  Потім це було приватизоване і або вже мають це на власність різні приватні спілки, або орендують. І стоїть собі там тваринна ферма на 500 корів, свинарник на 100 свиней, будівля на 30 тисяч курчат і зараз держава  хоче цим приватним власникам відмінити оренду. Того не можна робити, бо мусить бути відповідна пропорція між цими нанесеннями та землею.
   Ці люди в найкращій вірі домовилися  про відкупну угоду землі, до того пристосували профіль і величину продукції, і як зараз можна їм землю забрати? Крім того це  єдина група господарств, яка  в стані конкурувати з господарствами в Західній Європі. А якщо наші селяни не будуть здатні до зниження коштів, то польська сировина стане замінена західною. Бо спробуйте переконати нашого пекаря, щоб він купив дорожчу польську пшеницю, оскільки має дешевшу італійську, німецьку чи казахську.
 

                Пані професор, фундаментальний висновок, який з цієї розмови виникає, є такий, що реформа КРУС і обов'язкова податкова система в землеробстві то дві основні умови, без яких селяни, - або власне жителі села - будуть щораз бідніші і залежні від податків решти поляків.
 

 - Це стосується переважної  більшості. Меншість, десь поміж и  240 та 300 тисячам господарств, модернізується самостійно,  і то без примусу, але два з половиною мільйони вічно стоятиме на місці...

           Ви маєте  надію, що цей yряд щось у цій справі зробить?
 

 - Ні, тому, що немає політичної волі. Тому що це не є так, що невідомо  що зробити  і невідомо  як то зробити, і  ніхто ж не говорить, що треба зробити впродовж року. Потрібно цю роботу розкласти на етапи, потрібно обдумати, коли почнеться перший етап, чим закінчиться. І коли повинна закінчитися цілковита реформа. То робота на кільканадцять років. Але колись потрібно її почати. Не зроблено це тоді, коли економіка була в чудовій ситуації, впроваджуючи тоді податкову систему для селян, можна було оббудувати її амортизуючими компенсаціями. Зараз криза є обявлінням для політиків. А вони  цього бояться і цей страх повільно землеробство вбиває.   

 розмовляв Петро Найштуб
"Пшекруй" 24/2009

Катерина Дучковска-Малиш - професор економії. Працює в Інституті Народного Господарства  в Головній Торговій Школі. Спеціалізується в землеробстві (радила в цій сфері президентові Квасьнєвскому), регіональній політиці і європейській інтеграції. Є авторкою концепції багатофункціонального розвитку сільських територій полягаючої в мотивуванні людей, щоб займалися не тільки землеробством, але шукали собі джерел доходу десь інде.
Переклад – Марія Якубович          e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it