Fundacja Przegląd Prasy Po ukraińsku Капусцінські все писав двічі

Капусцінські все писав двічі

Data: 1970-01-01 02:00

http://www.newsweek.pl/artykuly/sekcje/kultura/kapuscinski-pisal-wszystko-dwa-razy,35161,1

Було в нім щось подібне на  Кандида, Швейка і Діла Совіздрала. Його репортажі можна порівняняти з прозою Беккетта і Кафки. Про Річарда Капусцінского спеціально для "Невсвеека" пише відомий англійський автор есе і перекладач  Майкл Гоффманн. Клопіт з Капусцінским полягає в тому, що важко написати про нього щось оригінальне. Критика скоріше за все недоречна, а від похвал аж кишить на  обкладинках його книжок.

            Я пробую з чогось почати, наприклад від речення, що є найбільшим з поляків, що пишуть про Африку від часів Юзефа Конрада - і негайно відчуваю, як мізерно це звучить на тлі всього, що писала вже про нього конкуренція.  В принципі,  я не довіряю загальновизнаним  знаменитостям.  Я не люблю поводити себе  ось так само як усі. Коли пісні Елвіса Преслі чути було з кожної кімнатки  університетського гуртожитку,  я чекав аж п'ять років, перш ніж  купив його першу платівку.
А деколи щось мені простo не подобається - наприклад я вважаю прозу Вінфреда Г.  Себалда за надто розрекламовану, а Бернхарда Шлінка  безнадійною. Але по книжки Капусцінського завжди я сягав відразу, коли тільки-но  з'явилися англійською: "Імператора", "Шахиншаха" і "Ще день життя" я прочитав у восьмидесятих роках.  "Футбольну війну" і "Імперію" - у дев'яностих роках, а "Гебан" і "Подорожі з Геродотом" вже в цьому сторіччі. Його тексти несуть отже важливе послання для сучасників, є особливо свіжими і вимагають негайного прочитання.
Але є в них також щось більше, бо неодноразово я повертаюся до прочитаних колись томів. Свідчить то якнайкраще про їх довговічність і якість, що будить довіру, а при цьому десь з-поза  цих книжок я чую його голос, який  притягує та узалежнює - щось таке як  «Радіо Капусцінского». А тому я  притискую  вмикач.

           Голос звучить з епічним спокоєм: "Три місяці я проживав в Луанді, в готелі Тіволі" ("Ще один день життя"), а деколи сповіщає із збудженням: "Онітха! Завжди я хотів побачити Онітху" («Гебан»). А з нагоди перебування в Латинській Америці признається з надмірним обуренням і непокоєм: «Всього тут є багато і все постає в надмірності, все нам хочуть нав'язати, зашокувати, пригнітити. Так, ніби маємо слабкий зір, слух, нюх і щось, що появляється в поміркованій та скромній постаті, залишалося б просто незамітним. Якщо джунглі – то величезні (Амазонія), якщо гори – то гігантські (Анди), якщо рівнина, - то безкрая (пампа), якщо ріка – то найбільша на світі (Амазонка) («Футбольна війна»). 
          Капусцінські пропонує найкращий та найдешевший зі всіх відомих нам способів  подорожування. Тактовно уникає відвідування  місць, де вже побували інші (щоби не дійшло до різниці у висловлюваннях чи повторення). Вибирає лише такі місця, які не приваблюють інших, до цього ж відвідує їх при обставинах, які радше можуть знеохотити – замах, війна, революція, путч – виконуючи при цьому роботу так старанно, що людина не вбачає потреби, щоби зібратися туди після нього. Я почуваю себе так, ніби там перебував безпосередньо. Найважливіші риси Капусцінського це відвага, поміркованість, незрівняна впертість.
          Вони пояснюють, яким дивом в половині п'ятдесятих років (мав тоді двадцять декілька років)  і розраховуючи, що може вдасться йому потрапити  в якесь незвичне і екзотичне місце, наприклад до Чехословаччини, опинився в Індії. Пізніше був Пакистан, Афганістан, Далекий Схід, а наприкінці Африка, Африка і знов Африка, яка на десятки років стала його репортерською ділянкою. Грунтовне нишпорення на місцях іде в нього в парі з вибором хвилини, що будить жах. Раз  ми бачимо його, як приземляється  в місті, з якого сам де всі втікають, або ж їде вантажівкою по місту, де ніхто більше не хоче його підвезти. Нагородою для Капусцінського є привілей винятковості, бо хто ж крім нього зміг би описати Луанду з якої вже втекли лікарі, полісмени,пожежники, сміттярі, а накінець навіть собаки? Так само він описує покинутий всіма, до отаннього слуги двір Найвизначнішого Володаря, царя Хайле Селасія.
          Чим більш незвичними  є описувані ситуації, чим цікавіші люди, яких зустрічає, тим  більш звичайною  людиною видається сам Капусцінські. Втрачає голову, боїться, переповнений  вражень, хворий або самотній. Часом дуже відверто описує, як сумує за домом. Немає в ньому навіть тіні марнославства (як репортер ніколи не приховує своєї присутності – так чинять люди лише дуже  пихаті). Не є особливо  виразний  в журналістському ремеслі, без сумніву не є він репортерською  зіркою, що має за собою потужну фірму, і особою, яка не мусить рахувати  видатків.  Немовби виправдовуючись, визнає: "Я не писав ані про полювання  на крокодилів, ані про ловців голів, хоча визнаю, що є то цікаві теми" ("Футбольна війна"). Час від часу приїжджає ретельно поінформований, але частіше збирає інформацію лише на місці, з початку. Не має записника з дуже важливими контактами, а буває, що потрапляє до обідраного готелю користаючи з поради людини, що сиділа поруч нього в літаку.
           Даремно шукаючи в радіо чогось, що зміг би зрозуміти, не робить враження людини, що вільно володіє мовами. «Про що він говорить?» - простодушно запитує картярів при адміністрації готелю в Тегерані, коли Хомейні проголошує промову по телебаченню. В Капусцінському є трохи від Кандида, трохи від Швейка  і щось від Діла Совіздара. Такі як він неминуче потрапляють в халепу.
           Протягом  більшості часу, який провів в Африці, Капусцінські власне  і не був кореспондентом, тобто людиною, яка підписує свої звіти та користується певними привілеями. Був лише репортером з агенції, що працює для ПАП (Польська прес-агенція). «Від кореспондента прес-агенції» - інформує нас Капусцінські в «Футбольній війні» - «вимагається від нього, щоби писав безперервно, без перепочинку – не хочу сказати – без роздуму, хоча деколи і так буває» Отже був анонімним постачальником інформації,  однією з безіменних, тяжко працюючих  журналістських мурашок, про яких також хотів  написати книжку.  Робота в прес- агентстві, що сам підтвердив, це  чисте рабство.
           Але з другого боку користувався також парадоксальним привілеєм - обслуговував п'ятдесят країн і завдяки цьому міг похвалитися, що був свідком двадцяти семи революцій. Його керівником був телекс, якому віддавав свій щоденний текст. Я не уявляю собі, щоб зміг би  ось так само активно діяти в сьогоднішньому швидкому часі,  антиієрархічному часі  ноутбуків і блогів – і це  його наступний, ще більш парадоксальний привілей.
          Капусцінські пишучи, вчився письма. Крім того, як твердить, кожен текст писав два рази, хоча,  думаю, навіть більше ніж два. Першою версією був простий звіт, що висилався  телексом під кінець дня, друга версія виникала в наступних тижнях, місяцях і роках в процесі рефлексії, розвитку подій  і  розміщення випадків в контексті. Так виникали тексти в його збірках есеїв, напр. в "Футбольній війні" або "Імперії" - сухі, раптові і швидкі репортажі. Є то обрізки, що складаються на гарну, багатобарвну картину: описи подорожей, зустрічей, зйомки з полароїда, примітки і інформаційні зауваження  в стилі Флобера чи Амброса Берка.
          Деколи, коли пише про особистості, буває таким хитрим і авторитарним як Плутарх, Джон Обрі або доктор Самуїл Джонсон: "Насер виголошує промову твердо, чітко, завжди динамічний, імпульсивний, владний. Туре сперечається жартівливо з натовпом,  завойовує його довіру доброзичливістю, безперервною посмішкою, делікатною розв'язністю. Нкрумах патетичний, сконцентрований, з манерами проповідника, які зберіг з часів виступів в негритянських церквах Америки" ("Футбольна війна").
          Коли говорить про владу, неодноразово уміє бути такий делікатний і проникливий  як Шекспір (я маю на увазі тут аналіз постаті алжірського революціонера Бен Беллі і його послідовника Бумедіна, професійного солдата). А деколи випливає йому з-під пера щось, що я назвав би французькою прозовою поемою, в стилі Франціса Понг'а: "Валізу запакувати - розпакувати, запакувати - розпакувати, запакувати, машина до письма («Гермес Бебі»), закордонний паспорт (СА 323273), квиток, аеродром, сходинки, літак, застебнути пояси, старт, відстебнути пояси, політ, гойдання, сонце, зірки, космос, стегна стюардес, що прогулюються, сон, хмари, спадаючі обороти  двигунів, застебнути пояси, знижування, рулювання, приземлення, земля, відчепити пояси, сходинки, аеродром, книжечка щеплень, віза, мито, таксі, вулиці, будинки, люди, готель, ключ, мир, задуха, спрага, відчуженість, відмінність, самітність, чекання,  втома, життя". ("Футбольна війна"). Це останнє речення є беззаперечним  свідченням  генія  Капусцінського.
          Я гадаю, що є ще його третій стиль, менш уривчастий, не так леткий - хоч немінно  такий самий,  уривчастий і леткий, дякувати  господу! - а водночас обдуманий, дисциплінований і терплячий. Капусцінські завжди піклується про форму, але тут піклування про неї дуже видиме. Також і в цьому випадку ми маємо справу з колажем, але створеним колажем немовби з однородної матерії.  Відразу у вступі до "Шахиншаха" ми бачимо Капусцінського, коли в готельному номері  розкладає свої матеріали - фотографії, звукозаписи, вирізки - беручись за писання  книжки про Резі Пахлаві і іранську революцію.
          Подібною книжкою був "Імператор" складений з багатьох фрагментів, де дивовижно стилізованою вірнопідданою мовою розповідають про Хайле Селасія його придворні, а через цілісний твір  проходить виразно виділене  оповідання Капусцінського від  першої  персони. Обидві  розповіді - хоч справжні - є засліплюючими прикладами фікції, яку можна  порівняти  з Кафкою чи Беккеттом. Мала бути ще третя розповідь - про диктатора Уганди Іді Аміну, але Капусцінські не зміг знайти для неї форми і книжка не повстала. Та поразка письменника - відмова  закриття циклу, оскільки не знайшов особливого задуму на його третю частину - ось так само чесна, зваблива і викликаюча довіру, як і все що з ним пов'язане.
           Я дивуюся його самотній мужності, з якою він змагається з великими подіями  віддаленої вже історії, торкаючись їх з дитячою допитливістю, і коли роздумуючи вголос пише про це без пихатості, без самозвеличування, без спрощень і без пози.

Переклад  - Марія Якубович           e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it