Sponsor:

Partnerzy:

Тато приїжджає і злі духи зникають...

Data: 1970-01-01 02:00

Автор – Ірена Лашин
Джерело-http://polskatimes.pl/magazyn/73535,tata-zjezdza-moc-truchleje,id,t.html#material
                 Батько, як пуансетія, Різдвяна Зірка, - на  Різдво мусить бути вдома. У Польщі  на тата з еміграції чекає 100 тисяч дітей. Але навіть ті, які не мають вдома мами,   вислів "Євросирота" вважають образливим - пише Ірина Лашин
В сім'ї Кшешовских відлік часу починається 1 грудня.  Віолетта витягає з шафи білу скатертину, яка має по боках ялинові гілки, вишиті золотою ниткою.  Розставляє прикраси  та колекцію миколайчиків  в червоних кожушках. Сідає біля  столу і дивиться в календар.  Ще 19 днів! Петро буде 20 грудня. Як і завжди, виснажений дорогою, тому що автобус із Трондгайму до Гданська їде 36 годин, але не хоче цього виставляти напоказ. Сміятиметься і підкидатиме Михайлика вгору.  3-літній синок почне звісно з цієї радості ревти і Віолета також. Петро і 14-літніа  Кароліна  спробують  тримати фасон. До певного часу...

 

 


        - Ми плачемо, коли прощаємося  і коли  вітаємося - Віолета вже зараз має мокрі очі. - Ми не можемо затамувати емоції, а що ж тоді діти. Коли чоловік виїхав до Норвегії вперше, син мав рік. Плакав протягом тижня, дріботав по житлу і його шукав. А я думала, що я з'їду з глузду.
Раніше ніколи не розлучалися. Петро працював як зварювальник в Гданьській Верфі. Не жили в розкошах,  але давали собі раду. Але верф стала перед загрозою  банкротства, гроші потрібно було виривати по 300-500 злотих і Петро втратив терпіння. Долучився до колег, які раніше вирішили податися  на сакси(на заробітки). Роботу має легальну. За два тижні витягає в два рази більше ніж в Польщі протягом місяця. З тією лише різницею, що туга його з'їдає. "Ти маєш дітей - говорить до Віолети - а я є сам". Норвезькі  працедавці запропонували, щоби привіз до себе сім’ю. Пропонували житло, соціальну допомогу, дитсадок для сина. Відмовився.
         - Я не уявляю собі життя поза Польщею - говорить Віолета. - Тут є батьки, приятелі. Наш дім. І наша польська традиція. Вони там не сідають до різдвяної вечері, не йдуть  колядувати. А до того ж вони їдять лосів! – обурюється Кароліна. Я б прив'язалася до калорифера, якщо б мене змушували до виїзду.  
          Кароліна тренує греблю, їздить на регати, кохає Польщу, а з татом майже повсякдень розмовляє по Скайпі.  Розповідає йому про школу і про те, що кран тече. Батько пояснює, що відкрутити, перекласти, як замонтувати прокладку. Через камеру можна побачитися і послати повітряний поцілунок. Тільки притулитися не можна, отже Петро старається  приїжджати що шість тижнів, щоб близькі його не забули, а чужі не називали його дітей євросиротами.
           Георгій вже третій рік ремонтує лондонське житло. На чорно. Індус, в якого надривається,  має клопоти, багатo місяців не платить зарплати. Георгій потрапляє в щораз більші борги, але до Польщі не повертається, бо інакше цих декількох тисяч фунтів ніколи не поверне. - Може перед святами хлоп змилосердиться? - питає. Риторичне питання, бо вже відомо, що індуса польські традиції не схвилюють. Вже перевірили це  на Великдень.
           Георгій походить з післяпегеерівського (ПГР – польський відповідник соціалістичного колективного господарства-прим. перекладача)  села під Елблонгом. Вдома залишив дружину і двох доньок. Старша почала прогулювати уроки. - Чому ти не йдеш на уроки? - питає Ренатку. А вона говорить, що соромно їй, бо з англійської  і інформатики найгірша в класі. Все через те, що вдома не має комп'ютера з інтернетом, та батько не уміє заробити навіть на репетиторські уроки  з англійської.  Чому втікає з уроків фізкультури, вже не може пояснити. Шкільна педагог вважає, що  євросирітство то суспільна проблема.  Діти переживають розлуку більше драматично  ніж дорослі, демонструють це по-різному, також і через прогулювання уроків.
          Але найгірше  тоді, коли дитина втрачає обидвох батьків і потрапляє під догляд тітки чи бабусі, які собі з новим досвідом повністю не радять. У гімназії є такі випадки, однак пані педагог просить, щоб цього не  описувати.  То мала місцевість, всі один одного знають і люди  ще більше  б почували себе некомфортно.  
          Зараз  за ініціативою уповноваженого уряду у справах рівного юридичного статусу,  міжвідомча комісія працює над положеннями, які введуть наказ встановлення юридичного опікуна для дитини залишеної в Польщі.  Особливо делікатною справою є те,  що це було б зв'язано з тимчасовим обмеженням батьківських прав.
          - Жах! - Тереза, дружина Георгія, навіть не хоче про те думати. Краще піти жебрати, ніж виїхати за хлібом і погодитися на такі обмеження.  Перш ніж  положення увійдуть (або ні) в життя, Тереза рятовуватиме сім'ю, від голодної смерті, а житло - від судових виконавців. Довкола пищить біда, роботи не має. Коли знайома запропонувала її місячний виїзд за кордон, сказала: "Так". А потім плакала два дні і дві ночі, бо то однак не було легке рішення.
           Під час  її відсутності  дітьми буде займатися  бабуся, енергійна особа, спритна і в силі віку. Труднощі полягають  в тому, що потрібно виїхати 23 грудня, день перед Різдвом. Тільки при  такій  умові Тереза одержала цю тимчасову роботу.
            Уявляє собі, що коли її  євросироти  сядуть  за опустілий стіл до Святої Вечері  в опустілому домі,  а вона - десь під Флоренцією - притулятиме чужих карапузів і готувати спагетті болонья для італійського сімейства. А потім може почне щось вишивати або штопати, щоб не ошаліти з жалю. Через місяць приїде, привезе 1000 євро, заплатить всі термінові рахунки, заплатить за репетиторство для Ренатки.
Фундація  «Європейське Право»  підрахувала, що кожна  9  польська дитина має одного  з батьків за кордоном.  Відповідно до даних які представляє  Речник Прав Дитини, число  євросиріт  перевищило вже  100 тисяч осіб. Але статистика не охоплює всіх конкретних випадків.   Адже, чи можна назвати євросиротою  підлітка, який втрачає матір два рази на  рік? На  Різдво  і на  Великдень? То не сирітство,  то травма. Без євро і без знеболення.


Пудинг з вушками.
              Наталія Вішнєвска з Гданьська, 18 років, не розуміє  звідки ця еміграційна метушня.  Ну гаразд: батько виїхав. Є під Лондоном. Працює. Заробляє. Але мати є в Польщі, дім існує, ніхто не впадає в істерику, ситуація опанована. З тих пір, як світ стався  глобальним селом і протягом двох годин можна долетіти туди  чи сюди, розлука менше відчувається. Зрештою, через рік людина звикає і вже не реве.  - Найгірше було за першим разом, коли батько не міг повернутися на свята - розповідає. - Ми сиділи біля комп'ютера і балакали через Скайп.  Але то також не була ситуація, яку не можна витримати.  Споко!
              Останній раз бачила батька зовсім недавно,  3 грудня. Перша ночі, всі сплять, а вона висиджує  біля комп'ютера. Емоції розбурхані, тому що це  її 18-річчя. День народження.  Щось кінчається, щось починається. Сидить отже і роздумує. А тут враз розкриваються двері і на порозі стає тато. З великим шоколадним тортом. Як в голлівудському фільмі. Ох, що б ви чули цей крик! Виявилося, що сім'я все приготувала. А торт спекла  бабуся.
               Ната вже  у випускному класі, мріє про журналістику і суспільні відносини  на Гданському Університеті, а у вільних хвилинах грає  в театр. З групою «3 Хоурс Театре» була в Ліверпулі, на фестивалі «Броухаха Інтернатіонал». Відкрита на нових людей, цікавиться  світом. У її сім'ї всі це  мають, тому ніхто не зневірюється, коли змінюється щось, до чого звикли. Наприклад до буття в п'ятьох на щодень. 13-річна Мартина якось вже не є в цьому впевнена. Сумую за татом – признає прямо. - Перш ніж виїхав, ми ходили  разом на ковзани, прогулянки. А навіть як і не ходили, то також було гарно. Бо був.
        - Найбільше переживає  ці розлуки  наш 10-летні син Кацпер - вважає Катерина Вішнєвска. - Хлопець потребує чоловічого прикладу. А особливо не вистачає  чоловіка тоді, коли починаються проблеми.  Не технічні, бо ті Наталія залагоджує блискавично. Виховні.  Вони трапляються і в найкращій  сім'ї. Томаш є кращий в різних  переговорах,  скоріше дає раду. Катерина, хоч є вчителькою, не завжди вміє знайти спільну мову з дітьми.
          На свята Томаша не буде вдома, не може вирватися з роботи. - Минулого року ми до нього поїхали - розповідає Мартина. - Ми сиділи при малій металевій ялинці,  наминали зроблені Наталією  вушка з  сочевицею, привезені з дому вареники та англійський пудинг з маркету. Було гарно. 
         - Не місце важливе, але люди - повчає Наталія. - Тому ми почувалися як в себе вдома. Пані Катерина добавляє, що на цю Передріздвяну вечерю  доїхав ще її брат з сім'єю і лише тещі не було. Не хотіла летіти літаком. – «Натіштеся собою» – відповіла, та залишилася в Гданську.
По-сусідськи з Миколаєм
           Катря Котевіч  пам'ятає розмову з батьком 10 років тому, коли йшла до першого причастя.  Поцікавився: "Я повинен залишитися? Якщо я не виїду, ми матимемо менше грошей, якщо я виїду, то зароблю на святковий прийом".  Сказала: "Лишися". І лишився.
- Святкового прийому не було, але я і так  була щаслива. Бо батько потрібний, коли робиться щось важливе.  Жодні гроші того не замінять - говорить.
           Іренеуш Котевіч вже 12 років працює на закордонних будовах. Росія, Німеччина, Голландія, Норвегія, Фінляндія, Уругвай.  Коли виїжджав вперше, Каміль мав рік, Лука - три роки, а Катря - сім. - То було важке рішення - визнає Ельжбєта Котевіч. - Але хлопці хворіли, бракувало на ліки і на хліб, ми потрапили в борги. Чоловік заробляв копійки, я - з уваги на дітей - тоді я не працювала.  Виїхав раз,  другий, якось ми то пережили. Ну то його і втягнуло. Бо як людина почне вже ці сакси, не може припинити. Безперервно доходять якісь нові причини. А може б ванну відремонтувати? Може улаштувати Катрі окрему кімнату? Обміняти тумби в кухні?- Я вже призвичаїлася, що вистачає на хліб і на щось до хліба - говорить Елжбєта. - Це не означає, що ми живемо в добробуті. Чоловік одержує гроші, коли працює. Коли приїжджає до дому, то  не заробляє.
           А він повертається на всі торжества і свята. На Святу вечерю - безумовно, хоч би з найдальшого куточка світу і в останню мить. Він,  як пуансетія, звана  Віфлеємською зіркою, яка на  Різдво мусить бути вдома. Або як  Віфлеємський вогник миру, що приноситься з рорат Різдвяного ранку. - Після щедрівок  для дітей, на які багато років ходимо,  бо хлопці є міністрантами в костелі, від цього вогника ми запалюємо свічку з Карітасу і сідаємо до столу - розповідає Ельжбєта. – Читаємо Святе Писання, тобто фрагмент про Марію, яка прямує до Віфлеєму, з Євангелія святого Луки. Ділимося облаткою і кладаємо собі побажання. На білій скатертині, крім борщу, заливного коропа, є столовий набір для нежданого гостя. Ніколи невідомо, що трапиться. Колись нам люди допомагали, зараз ми підтримуємо бідніших від нас.
         - Але для мене на ковзани не має - включається Лука. - Хоч так дано хочу їх. На коліна скаче  10-річний  кіт, дуже хворий. І то є відповідь. Ельжбєта пояснює: «Котик має рак, потрібна операція, яка коштує 500 злотих, до того ж лікування.  Лука похнюпився. Від часу коли розвіявся  міф про Святого Миколи, який творив чудеса, якось йому сумно. Бо знає, що і мама має дилему.
         - Батька легше розкрутити на покупки - посміхається Катря. - Він таким чином надолужує свою  відсутність. Катря вчиться в ІІ класі загальноосвітнього ліцею, в білінгвістичному класі, тобто двомовному, з інформатикою, біологією і географією по-німецьки. Має середню оцінку - 4,0. Каміль також непогано собі радить. Тільки Лука міг би в школі краще встигати, говорить мама, бо вдома то він охоче допомагає.
Лука мовчки пригортається до мами. А Каміль  пригадує ще одну сімейну традицію: після Святої вечері  ідуть з татом шукати Святого Миколая.  Крутяться  вулицями, заглядають в різні провулки.  Даремно.  Повертаються до дому, а тут - несподіванка. Хтось підкинув дарунки під ялинку.
Каміль знає, що з цим Миколаєм то липа. Але дарунки справжні. Може тому, що тато працює у Фінляндії? Там, де живе Святий Миколай.


Переклад  - Марія Якубович           e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it