Sponsor:

Partnerzy:

Польська анархія - це вина Ягеллонів

Data: 1970-01-01 02:00

Польська анархія - це вина Ягеллонів Автор - Павел Ясєніца Джерело -

http://polskatimes.pl/opinie/forumautorow/60326 

,polska-anarchia-to-wina-jagiellonow,id,t.html ...Ми не є народом схильним до хаосу. Значно більше в нас затятості, а від центральної влади очікуємо належної порядної поведінки – пише славетний історик в «Польській анархії», яка недавно вийде друком в видавництві «Прушиньскі і С-ка»... «Поляки не вміють скористати з свободи» - написав недавно Януш Кучиньскі (письменник, філософ). Майже одночасно Станіслав Мацкєвіч написав:

 

«Серйозні історики ХІХ століття правомірно стверджували, польський народ через свою анархію сам приготував собі розбори». І відразу ж після цього, той самий автор: «Велика імперія, яка піддалася розборам щойно в ХVІІІ століття, і то завдяки не литовському, тільки польському анархічному інстинкту» Більш-менш ті самі слова можна прочитати у французьких підручниках загальної історії: разом з виразами визнання цікавого осередку культури над Віслою заламують руки над схильністю до анархії. Тож ми є, так би мовити, в колі освячених. Дев’яносто дев’ять років тому в Варшаві було сказано, що для Поляків можна часом щось зробити, - з Поляками ніколи! Я сповідую погляд дещо інший. Можна і з Поляками, але треба завжди знати як. А поки що пропоную з роздумів про анархію викреслити ціле польське середньовіччя. Протягом тих кількасот літ у нас все було просто і звичайно, а якщо вже не сіро, то тільки тому, що так само криваво і жорстоко як і в інших. Зате в ХVІІ столітті, а особливо в ХVІІІ – це вже тільки анархія, хаос, всеохопна безрадність. Щоби не гратися в визначення, ставлю натиск на те останнє формулювання Гомбровича, тому що воно найкраще прилягає до істоти справи. Якщо така була, то теза про вроджені схильності є абсурдом. Повинно було статися щось, що зіпсувало стосунки, сповільнило розвиток. Стверджую: два останні панування Ягеллонів вивели з рівноваги польську державу. Більше того: провинилося не суспільство, тільки влада. Це не було так, що шляхетська спільнота зіпсувала інституцію уряду. Уряд сам її знищив, ідучи проти спільноти. Нашу історію звихнула аристократична доктрина управління державою, якої дотримувався Зигмунт Старий, «король сенату», а також Зигмунт Август. Книшин, де помер останній з Ягеллонів, переданий королям попереднім власником, дістався їм тільки тому, що підляська шляхта збройним нападом змусила Радзивилів виконати заповіт. Подія ця – ідеальний символ , тому що король залишився до смерті союзником Радзивилів, а не шляхти. Жахливо заплатила наша історія за це, що дійсне право до влади знаходилося в руках малої кількості осіб, які отримали в спадок привілей володарювання і внаслідок цього, більше вдивлялися у власний життєвий комфорт. В лютому 1525 року сейм прийняв ухвалу не підписувати мирної угоди з Прусами, тільки воювати так довго, доки держава хрестоносців не буде знищена, а Кролевець (Калінінград) не буде захоплений. В квітні цього ж року Зигмунт Старий прийняв на краківському ринку почесті від Альбрехта Гогенцоллерна, як світського володаря тих же самих Прусів зі столицею в Кролевці. Рішення було прийнято в гроні можновладців, при «закритих дверях» та в повному порозумінні з основними правами державного ладу. Аж до закінчення ягеллонської епохи королівська влада в Польщі була сильною. Сейм хотів ще більше цю владу зміцнити і поставити зовсім не на глиняних ногах. Починаючи з ХVІ вимагав повернення до державної скарбниці володінь, які захопили можновладці. Кілька десятків років конфлікту між центральною владою та сеймом, який саме цю владу хотів зміцнити. І який ніколи не перетинав межі легальності! Це все діялося в добу доброї політичної міжнародної кон’юктури, коли єдиним справжнім кандидатом на ворога був турецький султан, і який тоді нічого не прагнув більше від Польщі ніж миру. Такого виду політику не можна вести безкарно. Хтось за це повинен заплатити. В даному випадку заплатили покоління, які жили після 1648 року, коли міжнародна кон’юктура радикально змінилася. Довготривале перебування в опозиції знесилює людей, призвичаює їх до мимовільного викрикування: Ні! Не дивлячись на це шляхта ХVІ століття не потрапила в це зловживання. Зло розпочалося щойно в половині наступного століття. При Зигмунті Августі Польща пережила трагедію. Не погодилися між собою, входили в сутичку навіть дві сторони, які репрезентували справжні цінності. Здібний, толерантний, обдарований сильним характером король та сейм, який знаходився тоді на такому моральному та розумовому рівні, якого потім вже ніколи Річпосполита не мала. Між ними пролягла різниця доктрин. Всеохопна безрадність була властиво глибокою та тривалою кризою, з якої наприкінці ХVІІІ століття Польща намагалася вирватись коштом смертельного ризику – завершеного реальною смертю держави. Конституція 3 травня була вдало обдуманим та справно організованим замахом на державний стан, який вніс зміцнення центральної влади, яка мала функціонувати сучасним способом, але міжнародна конюктура вже складалася дуже невдало, що і тривало безперервно до 1914 року. Новітня історія Польщі кілька разів була свідком гідного подиву загального здисциплінування суспільства. Підпільно діючий Центральний Національний Комітет в 1861-1863 роках зустрівся з надзвичайною слухняністю, в той же час володів він слабеньким карним засобом. Так само було і під час гітлерівської окупації, в умовах терору. Професор Генрик Яблоньскі об’єктивно стверджує, що в 1918-1919 роках в Польщі проявлялася сильна та додатня тенденція до якнайшвидшого створення центральної влади. Це знайшло своє вираження в сеймових виборах невдовзі зорганізованих і таких, що мали високу фреквенцію. Кажучи про двадцятиліття, маємо право суворо критикувати уряди, партійні штаби, політиків та матадорів. А от суспільству можна зі спокійною совістю поставити «трійку» навіть з плюсом. Висока оцінка, пам’ятаючи про те що тільки Англійці могли отримати «п’ятірку» за дисципліну. Над ходом історії двадцятиріччя домінувала найбільша в історії економічна катастрофа – криза, що розпочалася в 1929 році. Та сама, яка в Німеччині ввела до влади Гітлера. В Польщі полегшила роботу кандидатам на місцевих вождів. Не дивлячись на це, більшість суспільства не підтримувала тих крайнощів. Народ, який віддавна був позбавлений традиційного життя всередині тої самої лінії кордону, протягом короткого часу міцно зрісся, витримав війну нервів яка точилася від ранньої весни до осені 1939 року, у вересні чинив опір, що заслуговує на повагу та не впав духом після поразки. Швиденько ставимо в щоденнику «трійку» і дискутуємо тільки про плюс. Все-таки шкільний щоденник містить в собі ще одну рубрику – «зауваження вихователя», запишімо там, що Поляки є затятим народом і важким до управління. Легко тут віднайти аргументи. Що саме викопало безодню між народом і санацією? Зовсім не травень 1926 року, тому що більшість мала досить здорового глузду, щоби знати, що замах на державний стан в історії належить до звичайних явищ, а якщо вдасться, то становить джерело закону. Безодню створили Брестський мир* та Береза Картузька*, садистичне, плюгаве безправ’я. Беззаконня над слабшими. Жорстокі та протиправні методи не оплачуються Польщі. Стверджую, що згаданий мною симптом є спадщиною по ягеллонській епосі. Тоді протягом двохсот літ державою керували по черзі семеро людей – нестрашних, некривавих. Відтоді в польський мозок ввійшов погляд, що осіб, займаючих посади центральної влади не належить вбивати, треба тільки очікувати від них порядної поведінки. Такі вимоги не мають нічого спільного з анархією і зовсім до неї не подібні. Брестський мир – 3 березня 1918 року тут було підписано Брест-литовський мирний договір. Береза Картузька - концентраційний табір, створений польською владою в 1934 році в місті Береза-Картузька (зараз місто Береза) на території Західної Білорусії як місце позасудового інтернування супротивників правлячого режиму. В Березі Картузькій перебували і піддівалися психічним та фізичним тортурам сотні Українців. Переклад – М.Якубович e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it