Sponsor:

Partnerzy:

Ми, громадяни світу...

Data: 1970-01-01 02:00

Автори – Рената Божек в розмові з Юстиною Фреляк з Інституту Громадських Справ та Габріелою Пабісь, психотерапевткою.
Джерело – «Польска», «Магазин родзінни», 6 вересня, 2008 року.
www.polskatimes.pl
На початку вересня загальнопольська газета «ПОЛЬСКА» звернулася до своїх земляків, що повертаються з еміграції, поділитися своїми враженнями з першого місяця перебування на батьківщині. – Повернувся з-за кордону? Чи робота там тебе змінила? Як зараз бачиш свою сім’ю, родичів? Опиши, будь ласка свій перший місяць після повернення до країни. Листи бажаючі могли надсилати за адресою – This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it
А як науковці та спеціалісти в цій проблемі спостерігають зміни серед емігрантів які повертаються до Польщі?
Чи Поляки відкрилися на світ, відколи світ відкрився для них? Ковальський їде за кордон маючи надію на роботу, гроші та пригоду. З чим повертається? Як змінили нас такі виїзди?

 

Рената Божек: Знайомий з мого села вже рік ремонтує будинки в Ірландії. Коли я запитала його: «Як тобі там подобається?», то почав нарікати: «Непогано було б, якби не «чорнухи»(Негри) та «пакіси»(Пакістанці). Всюди їх повно, отримують державні допомоги, а роботи не люблять. Людина мусить напахатися, щоби заробити, платить податки, а вони живуть її коштом». Закордоння змінило його настільки, що тепер він не любить чорношкірих та Пакістанців, а не так як раніше – Євреїв. Чи є шанси, щоби він колись став більш толерантним?


Габріела Пабісь: Можливо, тому що робота за кордоном змушує конфронтуватися з новими ситуаціями, людьми. А це змінює. Якщо хтось віднайшов себе в Ірландії, то на батьківщину повертається більше впевненим в собі: я мав відвагу виїхати, дав собі раду.
За кордоном спілкуємося з людьми різних національностей. І якщо ми навчилися домовлятися з Англійкою, Індусом, мусульманином, то повернувшись додому легше нам буде знайти спільну мову з сусідом, якого собака постійно гавкає, двоюрідним братом, який завжди все знає, племінницею, для якої єдиним авторитетом є Дода. Вміння спілкуватися з людьми збільшує ступінь довіри до нас самих та до інших. А саме це може вчинити, що станемо більш толерантні.


Юстина Фреляк: Як виникає з наших досліджень, кожна друга особа, яка повернулася до краю з Великобританії та Ірландії, подружилася там з місцевими. Ті напевне відкрили для себе, що різниці між людьми не мусять заслоняти подібності. Хоча знайомий Англієць і є протестантом, а подруга Японка вірить в святих лисиць, то так само як і Полька з Кельц - католичка, любить музику «Голдплай». Оптимістичним є те, що кожна п’ята особа стверджує, що поїхала до Великобританії, щоб навчитися англійської, і майже кожна п’ята поїхала через бажання познайомитися з іншою культурою та суспільством. Чи виїзд змінив її очікування? - 45 процентів відповіли, що «так», а 24 проценти сказали, що було краще ніж сподівалися. Додам лише, що коли хтось вивчить мову, то пізнає також звичаї даного краю. Повертається додому не тільки з більшим словниковим запасом англійської, але також з більшим знанням про світ.


Рената Божек: Чи однак завжди виїзд та робота за кордоном означають відкритість на світ та інших людей?


Габріела Пабісь: Якщо 30-річна людина з дипломом магістра стоїть при змиванні посуду в ресторані, а ввечері повертається до комірчини, яка знаходиться поруч з помешканням сенегальців, які саме влаштували собі голосну пиятику, то навіть, якщо раніше і не мала расистських упереджень, то може їх отримати. Розчарована роботою низької кваліфікації, свої побоювання та невпевненість може змінити у ворожість щодо інших. Так включається механізм захисту почуття власної вартості, який полягає на тому, що за кращих вважаємо собі подібних, а гіршими - тих інших. На інтернетних форумах можна прочитати: «поживи серед кольорових, як зіб’ють тебе на квасне яблуко або обкрадуть, відучишся їх захищати»


Юстина Фреляк: Але навіть якщо хтось на еміграції і став расистом, то висловлюється про це мовою політичної коректності: хоча і вважає, що кольорові це зло, якого треба остерігатися, то не вживатиме слова «чорнух». А це вже поступ на шляху до буття громадянином світу. Поляки повертаються до краю не тому, що світ їм не подобається. Як показують дослідження, причиною є туга за домом (36 процентів респондентів), за сім’єю та друзями (29 процентів респондентів)


Рената Божек: То ми вже стали громадянами світу?


Юстина Фреляк: Принаймі такими себе почуваємо. Аж 33 проценти тих хто повернувся знову хочуть виїжджати. Можна це інтерпретувати як зміну ментальності: стаємо відкриті на нові можливості життя та роботи, не прив’язуємося до одного місця, готові приймати виклики. Якщо світ став глобальним селом, і можна працювати в Дубліні, сісти в літак і вихідні провести вдома, а після роботи йти до пабу з приятелями з Японії. З такого широкоформатного стилю життя користає небагато: освічені та бувалі. Ті хто працює нижче власних кваліфікацій, не знають досконало мови, в обох суспільствах існують трохи «поза»... В соціології це називають «люди на гойдалці»: трохи тут, трохи там. Але всюди почувають себе як чужаки. Ніби відкриті на світ, але світ їм не запропонував забагато.


Габріела Пабісь: Мої пацієнти після повернення до Польщі скаржаться на поганий настрій, неконтрольовані вибухи злості, розлади сну, але не пов’язують цього з поверненням. А в той же час в їхній кімнаті батьки влаштували кабінет, знайомі ходять в інші кафе та про них не пам’ятають. Зіткнення переконань батьків, наприклад: що порядна дівчина не ходить сама до ресторану, з тими переконаннями дочки, які вона виробила за кордоном, а за кордоном вона навчилася також незалежності, - можуть стати причиною сімейних скандалів та непорозумінь.

Рената Божек: І як тут побачити позитиви виїзду?

Габріела Пабісь: Часто в пригоді стає сама свідомість, що криза мине. Крім того ті, хто повертається можуть заразити інших своєю відкритістю. Уявімо собі, що підліток заявляє: «Негри – це напівлюди» і чує у відповідь, як вуйко Вальдек, який приїхав з Амстердаму розповідає: «А чим тобі заваджає, що хтось має чорну шкіру? Такого доброго шефа як Майкл, чорний як смола, я не мав ніколи»


Рената Божек: Ті, хто повернувся з Англії, та звикли до ввічливості, скаржаться, що в Польщі «кабінети та вулиці переповнені людьми з доброзичливістю грімучої змії».


Габріела Пабісь: Якщо хочуть щоби в нас на вулицях люди також посміхалися, то повинні починати з себе. Не варто чекати доки інші зміняться. Якщо зареагувати жартом до неприємної обслуги на пошті, то і всі решта в черзі почуватимуть себе краще.


Юстина Фреляк: Інтернаути, які взяли участь в нашому дослідженні, підкреслювали також різниці в сприйманні працівника в Англії та Польщі. На Островах працівників трактують ввічливо. Це є нормою, що директор першим привітається до прибиральниці, скаже їй: «Дякую, що ви винесли сміття». Якщо Ковальський повернувшись з Англії буде очікувати пошани з боку шефа, то це може подіяти як ефект доміно – інші працівники будуть брати з нього приклад та змушувати тим самим краще трактування з боку керівництва.


Переклад – М.Якубович e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it