Дорота Ковальска: Я навіть впевнена, що не вважають депресію за хворобу. В широко розповсюдженій опінії, це банальне погане самопочуття, яке трапляється кожному час від часу.
Йоанна Медер: То правда,  депресія це не грип, з яким швидко біжимо до лікаря. Не усвідомлюємо собі, що початком депресії може бути низька самооцінка, невпинний смуток, дратівливість, пасивність, нарешті соматичні захворювання. Це небезпечна хвороба, не вилікувати її антибіотиком. Потрібні місяці фармацевтичної терапії, пізніше психотерапії.

Дорота Ковальска: Саме через це вчені наголошують про небезпеку? Тому що за даними прогнозів,  до 2020 року саме депресія буде найбільшою загрозою для західної цивілізації.
Йоанна Медер: Психічні захворювання мають глобальний характер, а статистики захворювань схожі всюди. Наприклад, певний час тому вважалося, що в Індії існує менше випадків шизофренії, але вчені швидко розвіяли всі сумніви щодо цього. Отже, виявилося, що там хворих на шизофренію трактують як містиків, освячених богом. Їх оточують пошаною та почестями. А тому нікому не прийшло до голови, щоби зарахувати «вибранців» до статистики захворювань. Але на світі загалом страждає від шизофренії один процент людей. В Польщі це дає якісь 400 тисяч осіб і те число не змінюється вже роками. Справжньою проблемою є звичайно, депресія, тому що її суспільні наслідки мають силу цунамі. Людина, якої торкнулася депресія не вірить в себе, не в змозі прийняти рішення, взагалі не хочеться їй жити та працювати. Якщо помножити це на кількість випадків, то зрозуміємо, що це означає.  

Дорота Ковальска:  Чому хворіємо? Чи тим чинником є довготривалий стрес, якого не можемо розрядити?
Йоанна Медер: В період комунізму ми нарікали, що люди не мають перспективи, і напевне так було, але щонайменше мали почуття певної безпеки. Трансформація перевернула наше життя догори ногами, а на той стрес, що виникає від переходу до  всього нового, наклалося  ще й занепокоєння, як себе в цьому віднайти. І тут виявилося, що в той час, коли самі мусимо дбати про себе, коли все залежить від нас, не витримуємо тиску.

Дорота Ковальска: Це ми, Поляки. А Німці, а Французи, Американці...? Вони не зазнали трансформацій.
Йоанна Медер: Вони є частиною зглобалізованого світу, фетишем якого є суперництво в кожній формі. Більше, швидше, краще. А хто не встигає, спадає до другої ліги. Ніхто не хоче бути аутсайдером.

Дорота Ковальска: Такий час. Навіть першокласникам видно, що вчителька любить більше тих, хто завжди має виконане домашнє завдання.
Йоанна Медер: І тому, починаючи з першого класу вирішують тести, пишуть контрольні, піддаються невпинним оцінюванням. З наймолодших років змушуємо дітей до суперництва, а результати цього видно в кабінетах психологів. Дорослі не можуть собі порадити зі стресом, а що тоді молода людина, яку батьки возять з англійської на балет, з балету на музику. Мучимо дітей, самі також ледво дихаємо. А відпочивати вже не вміємо. Якщо навіть знаходимо вільну хвилину, то не знаємо де себе подіти. На відпустки не їздимо, тому що краще в цей час зробити черговий курс самовдосконалення. А якщо вже навіть виїдемо, то весь час стискаємо в кулаці  мобільний телефон, може зателефонує шеф, а ми вкотре підтвердимо, що знаходимося в його розпорядженні.

Дорота Ковальска:  Повторюю: такий час. Небагато з нас може собі дозволити залишити роботу, поселитися в селі та почати вирощувати фрукти.
Йоанна Медер: Однак варто зберегти трохи здорового глузду. Ми в тій біганині не знаходимо часу на розмову з дітьми. Колись ми насміхалися з недільних обідів, на яких сиділи поруч з бабцями та дідусями. А такі обіди мали глибоку суть – зцілювали родину, дозволяли мати опору в іншій людині, тим самим збільшуючи почуття безпеки. На жаль, ми власними руками нищимо цю безпечну країну, безборонно виставляємо себе на удари  глобального села...

Дорота Ковальска: Коли ми повинні почати непокоїтися про себе?
Йоанна Медер: Важко встановити межу нормальності. Буде сумно та банально, якщо ми всі виглядатимемо подібно і так само себе будемо поводити. Є люди, про яких скажемо: «Дивак!», тому що інакше одівається, поводить себе. Але він себе почуває щасливим і чудово функціонує в середовищі, а тому не варто втручатися в його відмінність. Хіба що сам хтось приходить і каже, що погано себе почуває сам з собою. Відмінність є чимось нормальним. Так само як і печаль. Але якщо це триває безконечно, заваджає під час роботи, крутить голову так, що не можемо заснути, то тоді це проблема.

Дорота Ковальска:  Але соромимося піти до психіатра. Бо з чим нам це асоціюється? З гальмівною сорочкою та суспільними насмішками.
Йоанна Медер: Більше ніж половина наших пацієнтів може вільно функціонувати: ходити на роботу, школи, вести в міру нормальне життя. Немає потреби їх ізольовувати, можна лікувати там, де народилася їх хвороба, в їх середовищах. Але спочатку потрібно знайти підхід до хворих людей.

Дорота Ковальска: Саме лише усвідомлення не вистачить. Бракує нам 1,5 тисяч лікарняних ліжок на психіатричних відділах, 1,4 тисяч на відділах для осіб зловживаючих, 7 тисяч на відділах денного піклування, 1,5 тисяч місць в гостелях, 400 груп лікування в середовищі та 200 поліклінік. І майже двох тисяч психіатрів! Чи потрібно далі перераховувати?
Йоанна Медер: Не треба, бо я ще докладу своїх п`ять. Роками польська психіатрія не була достатньо фінансована. Лікарів маємо світового рівня, добрим є доступ до ліків, але порівняно зі світом, піклування за психічно хворими людьми відбувається в дуже поганих умовах. Наші лікарні не достосовані до європейських норм, палати переповнені, немає в палатах ванних кімнат, хворі по кілька днів лежать на коридорах. Хоча появилося вже світло в кінці тунелю – внесено доповнення до Закону про охорону психічного здоров`я, яка буде пропагувати сучасну психіатрію середовища. А самий підхід до пацієнтів також зміниться, тому що підставою буде те, що лікарі будуть відвідувати їх надому, будуть проводити навчання з сім`єю хворої особи, намагатимуться якось наладнати майбутнє тим, хто навчився радити собі з хворобою. Піклуватися не лише про фармацевтичне лікування, але і про якість життя, про гідність людини, її місце в середовищі.

Дорота Ковальска: Звучить солідно, але звідки візьмуться гроші на це, в нашій Охороні Здоровя вже не вистачає грошей на операції, що рятують людське життя, то хто би там переживав про «вар`ятів»
Йоанна Медер: Річний бюджет на реалізацію Закону – це 20 мільйонів злотих. Частина грошей повинна іти з державного бюджету, частина з засобів самоврядування та Європейського Союзу.

Дорота Ковальска: Я не дуже вірю в цей раптовий прихід готівки. Тож напевне простіше вибрати приватного психоаналітика, що в певних колах стало таким  хітовим.
Йоанна Медер: Чому би і ні, якщо на кушетці в психоаналітика маємо шанс вигорнути з себе те, що нам лежить на душі. Розмова лікує. При умові, що ви потрапите до доброго фахівця, який направить вас до спеціаліста, коли побачить більшу проблему. Маю також цікавішу пропозицію.

Дорота Ковальска: Нашорошую вуха...
Йоанна Медер: Прошу сказати своєму шефові, що ці вихідні ви присвячуєте лише сім`ї та відразу виключіть мобільний телефон.

Переклад – М.Якубович                                       e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it