Sponsor:

Partnerzy:

Страждання одержимої любові

Data: 1970-01-01 02:00

Автор - Мартина Бунда
Джерело – «Polityka», 13.09.2008     www.polityka.pl
Щороку від одержимої любові гине 50 осіб - об’єкти почуття або їхні життєві партнери. Звичайно є час, щоб цього уникнути. Але в польській юридичній системі доки не вб’ють, доти нема можливості переслідувати бентежника.
Ось кілька справ, про які говорилося голосно. Зовсім свіжа: Павел К., 23 роки, інструктор верхової їзди, Агата була його ученицею. Підмовляв її, щоб разом утекти, а коли припинила з ним контактувати, почав телефонувати, просити,  погрожувати. Вкрав її коня. Врешті увійшов через балкон до її дому. Вбив Агаті ніж у голову – якщо не буде з ним, то з ніким іншим. Поранив рідню. Потім сам пішов під в’зничну браму повідомити сторожу, що вбив людину.

 


Найкрутіша справа: Томаш К., 19 років, син рільника з Сілезії. Добрий учень, за результати в навчання одержав від старости стипендію. М., перукарка, на рік старша, була його першою, а Томаш був несміливим по відношенню до дівчат. М. заручилася з кимось іншим. Томаш спочатку телефонував до цього іншого і клав трубку, потім знищив конкурентові авто. Врешті притаївся, облив його бензином і підпалив. Убив.
Ця найзвичайніша: Януш Ш., 57 років, електронік, тимчасово безробітний. Закохався в Анну М., яка, як соціальний працівник, відвідувала його вдома. Спочатку був тільки несміливий любовний лист і прохання, щоб про все забула, якщо не має до нього  почуття. Потім телефонування, квіти, багатогодинне вистоювання перед її домом, відвідування в місці роботи. По трьох роках застрелив її чоловіка.
З італійських кримінологічних дослідів виникає, що переслідування випереджує що десяте убивство. Поки дійде до злочину, звичайно є ще час, щоб уберегти жертву. В середньому – півтора року. Після двох-трьох років, як виникає з американських досліджень, захоплення перероджується в ненависть, а імовірність атаки зростає діаметрально.
Злочинець
Те, що діялося скоріше, вже досить докладно проаналізовано. Американці назвали це „сталкінгом” (від таїтися, полювати). Йдеться про те, щоб бути центром життя переслідуваної особи, або щоб показати їй, хто тут рядить. Проявити свою надзвичайну владу. Дослідники проблеми порівнюють це з залежністю. Така любов, як наркотик, спотворює бачення винуватця - він свою дію оправдовує: не міг інакше.
Томаш К. (той, що підпалив суперника), говорить, що був переконаний, що М. зовсім не хоче вийти заміж за тамтого, що її батьки примушують. Анна М. (з третього описаного випадку) категорично відправила закоханого. Але Януш Ш. подумав тоді, що це жінка з класом, бо є відповідальною матір’ю. Закохався ще міцніше.
  Тим більше, що М., коли робила опитування в його середовищі, побачила у нього наклеєні на стіні порнографічні фотографії – і промовчала. Подумав, що це перша жінка, яка настільки його доцінила, що заздалегідь прийшла до висновку, що ці фотографії він тримає з науковою метою. Позичав касети з порнографією, щоб, як потім сказав психологові, бути знавцем теми. Взагалі був дуже амбітним. Дізнався від знайомих Анни про дату її народження - тоді ще всіх розважали його залицяння. Вислав букет квітів і солодощі. Дізнався, де проживає. Вистоював під домом, але тоді ще дискретно, щоб ніхто його не бачив. Потім, як говорив психологові, аналізував кожне речення, сказане Анною, так, щоб „проникати в її особистість”.
Після двох років перестав ховатися, бо, на його думку, мав до цього право – адже були вже добрими знайомими. Анна стала сварлива. Старався ще більше. Коли Анна, котру покликав на свідка в судовій справі (яку підняв проти власника крамниці з приводу зламаної ноги), зізнала не те, чого сподівався, ще оправдовував її: бо чоловік їй так наказав.
А потім вона поїхала з чоловіком відпочивати. Розізлився, почав пригрожувати.


Жертва
З перспективи жертви те, чи „сталкер” є агресивним, чи його почуття – це самі приємності, не має найменшого значення. Рахується частота його дій та їх непередбачуваність.
У 10% випадків  „сталкерами” бувають жінки. Це особлива група злочинців, понад 80% мають вищу освіту, є вирафіновані, рідше вдаються до безпосереднього насильства.
Але і без насильства ціна, яку платить жертва, є надто висока. Німецькі дослідження показують, що 90% живе у постійному страху, який має сильний вплив на здоров’я: хронічний біль голови, нічні кошмари, безперервний шлунковий розлад. Що друга переслідувана особа міняє місце проживання, роботу або взагалі перестає працювати. Що третя – має всі післятравматичні ознаки або сильну депресію (легкі її прояви властиво помітні у всіх). Що четверта робить відчайдушні спроби забезпечити свій дім, вставляє додаткові замки. Одна третя перестає виходити з дому, за винятком ситуації, коли це абсолютно необхідне. Що четверта серйозно думає про самогубство вже по кількох місяцях переслідування. Що двадцята це реалізує.
Жертві щораз важче, бо навіть близькі особи не розуміють її острахів. Як виникає з американських досліджень, одна четверта взагалі не говорить родині про свій клопіт, вважаючи, що і так ніхто не зможе їй допомогти, або зі страху, що її не зрозуміють. Пауліні, познанянці, яку прихильник  мало не вбив після того, як побачив її з кимось іншим, мама повторювала, що треба допомогти бідному хлопцеві дійти до рівноваги, адже недавно померла його мама. Отже виманював у Пауліни чергові зустрічі.
Дівчина дала йому номер телефону до психіатра, заспокоюючи, що це жоден сором. Зателефонував до неї після відвідин у лікаря: психіатр вважає, що наше почуття переможе - це такий тест на справжню любов.
Погано
Анна М. з Лодзі - та, чоловік якої загинув від пострілу - почала справді боятися, коли Януш Ш. натякнув, що вона має гарних дітей. Пішла до керівництва. Просила перенести в інше місце праці з огляду на особливо важкого підопічного. Почула, однак, що повинна з цим рахуватися, бо клієнти соціальної опіки бувають часом дивакуватими. Таку має працю – небезпечну.
Чоловік підтримував Анну. Приходив по неї після роботи. Втішали один одного, що напевно треба усе це перечекати. Але по двох роках сім’я щораз важче це переносила. Оте постійне планування: звідки, кого, о котрій годині треба забрати. А ще й острахи та нервозність Анни.
За півроку перед убивством Анна пішла вдруге до дирекції. Просила, щоб фірма виступила до прокуратури. Раніше сама була на поліції. Розраховувала на охорону або хоча б на замонтування підслуху, щоб на поліційній касеті були якість докази дій Ш. і його погрози. Але поліціант увесь час широко усміхався і говорив, як до дитини: „А як вам погрожує? Бере пістолет і робить піф-паф? Так!’’. Дирекція так само: немає підстав. У вересні ще поїхала з чоловіком до Ченстохови просити бога, щоб Януш опам’ятався. А в листопаді чоловік загинув.
 Агата М. - та, якій колишній наречений вбив ножа в голову, декілька разів була на поліції. Навіть не збереглися жодні нотатки з цих відвідин. Справу крадіжки коня прокуратура анулювала.
Навіть в США, де на початку 90-их рр. до кримінального кодексу введено статті, що дозволяють переслідувати винуватця і охороняти жертву „сталкінгу”, половина з цих жертв не була вдоволена з праці правоохоронців. Почували себе  легковаженими.
- Головне значення у цьому всьому має культурний аспект, - говорить Марцін Шпонд, юрист з краківської канцелярії Pro Lege, що репрезентує жертви „сталкінгу”, автор нагородженої магістерської праці, яка висвітлює цю проблему. – Випадки „сталкінгу” поліціанти і прокурори переважно трактують як виключно приватні справи. А жертву і винуватця „сталкінгу” - як пару. А тимчасом те, що між жертвою і винуватцем було якесь спілкування, тільки збільшує небезпеку.
Чергові труднощі спричинює психічний стан жертви. Приходить жінка, яку застрашують кілька місяців, з синдромом перманентного стресу, часто плаче, непослідовна у свідченнях. Або непослідовна у вимогах: хочу для себе охорони, але не хочу переслідування винуватця, бо боюся, що це його розлютить. Тимчасом „сталкер”, якщо взагалі дійде до його переслуховування, пояснить логічно, щиро дивлячись в очі, що дуже закохався і тому висилає квіти. Більшість винуватців, як виникає з американських досліджень, має середню і вищу освіту. Психічні порушення, навіть якщо їх і має, на перший погляд непомітні.
- Але справжній клопіт – це польське право, яке не дає жертві шансів боронитися, - говорить Марсін Шпонд. – Є одне правило, яке бере до уваги складність таких злочинів. Воно торкається психічного знущання. Але стосується тільки у випадку найближчих винуватцеві осіб і осіб, з якими винуватець спільно проживає. А тимчасом жертви „сталкерів” не є з ними споріднені.
Карати  за погрози можна за умови, що вони грізні об’єктивно, а не лише у відчутті жертви. Але такі погрози є тільки у половини випадків.


Краще
Тимчасом з досвіду американських, британських і голландських дослідників виникає, що першим необхідним кроком у рятуванні жертви є ізолювання її від „сталкера”. Це важке завдання. Судова заборона наближатися до жертви діє менше, ніж у 50% випадків.  Коли „сталкер”  знехнує забороною, то часто тому, щоб убити.
Голландці увели до закону таке поняття, як превентивний арешт.
Але найкраще діє браслет з датчиком, який повідомляє найближчий комісаріат поліції і саму жертву, коли наближається „сталкер”. 70% власників таких браслетів протягом нагляду, який триває рік, не намагалося вже наблизитися до об’єкту свого почуття.
Найкращою здається німецька розв’язка. У 2007 р., разом з впровадженням до кримінального кодексу, рушила там програма, завданням якої є охорона жертв одержимості. Все почалося від двох убивств в Бремені: жертви не діждалися допомоги поліції. Одночасно зі змінами в кодексі утворено спеціальний колектив - т.зв. Stalking-KIT: прокурор, поліціант плюс психологи, які негайно приступають до дії. Працюють і з жертвою, і з її переслідувачем, в дуеті, але ніколи разом. Мужчина з мужчиною - звичайно з винуватцем, жінка з жінкою – звичайно з жертвою. Кожне порушення правил гри „сталкером” закінчується в арешті.
Психолог переважно негайно потрібний переслідуваній. Треба відбудувати в неї почуття власної вартості. Витягнути її з депресії. У випадку винуватця йдеться про те, щоб скерувати його енергію на інший, не пов’язаний з жертвою, шлях. Навчити його, перепрограмувати, як з наркотиком. А часом ідеться і про те, щоб усвідомити винуватцеві, що нищить об’єкт  свого почуття.
Випадок у Німеччині: він - таксист, емігрант з Турції, без приятелів і доброго знання мови, вона - продавець, що працює недалеко стоянки. Йому сподобалася. А коли вона випадково замешкала у квартирі по другому боці вулиці, він подумав, що це призначення. Підглядає її, веде щоденник, в якому описує її життя. Перешукує смітник, у файлі має менструальний цикл жертви. Зачіпає її, телефонує, але вона його відштовхує. А коли в її житті  з’являється якась особа, таксист висилає аноніми, що вона проститутка, або нищить суперникам авта. І так протягом трьох років.
Щоб здобути докази, німецька поліція за згодою дівчини монтує в неї камери нагляду і підслух. Таксиста вдається впіймати під час відкривання поштової скриньки жертви. Його арештовують. Здивувався, коли почув, що дівчина через стрес серйозно захворіла, признається, що він занепокоєний. Після кількох місяців терапії, Stalking-KIT цю справу зараховує до успішних. Таксист пропонує грошову рекомпенсату жертві, вислану на спеціальний банківський рахунок. Вона не хоче грошей, не хоче мати нічого спільного з винуватцем.


Безнадійно
В Італії, Португалії, Греції, Швеції і 12 інших країнах тривають розмови про те, як розв’язати проблему охорони жертв „сталкерів”. В чергових 8 країнах вже впроваджено якусь розв’язку.
В Польщі у цій справі нічого не робиться. І напевно нічого не зміниться, бо ефективна допомога жертвам „сталкінгу” досить дорого коштує, а масштаб проблеми у статистиці виглядає досить мізерно.
А продовження історії Агати ось таке. Дівчина потрапила в лікарню, де їй намагалися врятувати життя, а її убивцю поклали поверхом вище. Лікарі протестували, щоб не в цій самій лікарні, але немає таких правил.
Історія Анни може не закінчитися. Януш Ш. й надалі висилає листи, вже з в’язниці. Немає такого закону, який не дозволяв би затримувати цю кореспонденцію, якщо в цих листах є спроби оправдання себе, чому мусив убити, а також слова обожнювання. Але навіть і тоді, коли б ображав її у листах, не було б на це параграфу.
Ось продовження випадку М. Родина убитого сказала їй відверто, що для неї вона так само винна, як і вбивця, а навіть більше. Бо вона з ними обома зустрічалася. В її містечку так думає більшість.


Переклад – М.Якубович                                         e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it .