Sponsor:

Partnerzy:

Горлозвісна справа

Data: 1970-01-01 02:00

Горлозвісна справа.
Автор – Оля Салва
Джерело – «Рrzekroj» №7, 14 лютого, 2008 року


Чому нам подобаються відомі голоси? Тому що викликають гарні асоціації, дають почуття безпеки, виконують замість нас обтяжливі обовязки, до яких в Польщі належить, наприклад, ... читання.
З першого березня  назви зупинок в варшавських автобусах буде оголошувати Томаш Кнапік, один з найбільш заслужених і найбільш відомим телевізійним диктором, - дізнався «Рrzekroj». Не пригадуєте цього голосу? То згадайте собі хто читав «Бенні Хіла», послухайте уривок з серіалу «Сімя Бундів», що транслюється на «Польсаті», або просто почекайте до закінчення фільму, і тоді почуєте – «читав Томаш Кнапік»
Варшавський проект не є ані першим,  ані єдиним -  в вагонах столичного метро  вже роками звучить голос Ксаверія Ясєньского, також диктора. Невдовзі краківяни почують в трамваях голоси акторів та музикантів. Під час голосування виявилося , що мешканці Кракова з задоволенням  слухали б Єжи Штура, Анну Димну, Гжегожа Турнау, Кшиштофа Глобіша, Анджея Грабовского. Наразі погодилися читати троє останніх.
Шептання замість читання.


Зацікавленість відомими голосами зростає з роками. Щоразу більше глядачів дивляться мультфільми дубльовані по-польськи ( переважно кількасот тисяч глядачів кожен фільм), в рекламних роликах чуємо акторів і телевізійних дикторів, більш охоче купляємо аудіокниги.
Така популярність і симпатія, якою обдаровуємо голоси, виникає здебільшого з  нашої традиції, де назавжди записані в памяті радіоповісті та радіотеатри. А передовсім рідна телевізійна спеціальність: фільм, що читає диктор за кадром, так зване «шептання». Те що часами викликає здивування в іноземців, а подекуди насмішки, для нас, польських глядачів, буває джерелом незабутніх переживань. – Не уявляю собі старих фільмів без Яна Сузіна – признається Кшиштоф Глобіш. – Його спосіб читання – це надзвичайна  цінність.
На протязі багатьох років повстало кілька асоціацій образу з голосом – Сузін то вестерн, Кристина Чубувна це фільми про природу, а Мирослав Утта – це французькі костюмовані епопеї. Шефи каналу ВВС-Прайм переконалися, наскільки велике значення мають для нас голоси що звучать з екрану. Спочатку вони транслювали програми виключно з титрами, а в кінці січня програма зникла з польського кабельного телебачення. Причина? Станція мала намір систематично збільшувати оглядальність, але виявилося, що не так багато глядачів люблять дивитися передачі по-англійськи, а титри читати по-польськи. – проведено дослідження і виявилося, що переважна більшість Поляків бажає, щоби тексти були прочитані диктором – розповів  «Газеті Виборчій» Ден Посеніскі з ВВС Глобаль Шанель ЕМЕА. Перевага звалювала з ніг – 52 % опитуваних вибрали версію з диктором, а ту версію з титрами – ледве 4,5 %.
Вибір популярної  версії з диктором це не лише сила звички,  але також схильність до зручностей. – Не любимо читати, пояснює професор Вєслав Годзіц, медіознавець з Вищої Школи Суспільної Психології. Він додає, що «шептання» розлінивило глядачів. Переглядаючи фільми з дикторами, не треба безперервно дивитися на екран, можна одночасно прасувати, пити чай. Читання написів вимагає уваги і концентрації, а телебачення переглядаємо щоб відпочити, нема чого дивуватися, що хочемо, щоб хтось виконав за нас це зусилля. Томаш Кнапік пригадує, що під час одної автобусної екскурсії пасажири попросили його, щоби він читав титри, тому що на маленькому автобусному телеекрані не було їх видно.
Це вже крайнє лінивство, не знаю як його викорінити – переживає професор Годзіц за знеохочення польських глядачів читати титри. В інших країнах переважають два варіанти місцевих мовних версій – титри і дублювання. Там глядачі звикли опиратися на текст, що видніється внизу екрану і слуханням тексту в оригіналі. Або  Джулії Робертс чи Бреда Пітта, що пpомовляють «ich liebe dich»,  „Ti Amo”.
Голос  як покривало
Але щоби глядач мав змогу розлінивитися, хтось повинен напрацюватися. – Це важка робота. Тому що треба вирізьбити горлом кількадесять сторінок діалогу, або розповіді, якщо це документальний фільм – пояснює диктор Януш Шидловскі.
Різьбити треба обережно. – потрібно ненавязливо підкинути текст, так щоби глядач після виключення телевізора навіть не знав, що хтось йому щось читав  – додає Кнапік.
Професор Гражина Матишкевіч з Театральної Академії в Варшаві, яка веде заняття з техніки мовлення, пояснює, що ми найбільше любимо голоси які нам асоціюються з радістю, оптимізмом, ніжністю, теплом, почуттям безпеки та нагадуть нам людину, що огортає нас з посмішкою теплим покривалом. – Звучання голосу творить уявлення, але вони здебільшого далекі від реальності – вважає Мирослав Утта.
Я також в цьому переконалася, коли якийсь час тому зустрілася з диктором Яцеком Бжостиньским. Яка я була здивована, адже уявляла собі його зовсім іншим, хоча навіть не можу окреслити як саме. І це не тільки я. Томаш Кнапік часто чує, що виглядає зовсім інакше ніж того сподіваються . Часом люди мають більш конкретне уявлення   щодо вигляду диктора – на думку одного з глядачів Бжостиньский мав бути грубший і більш солідний. На весіллі в родини я почув, що хтось очікував високого блондина, а інші зовсім навпаки – пригадує Утта з посмішкою ( і характерним  «р», яке так характерно звучало в моєму улюбленому серіалі ще з дитинства «Мак Гайвер»). Але признає, що глядачі дуже рідко впізнають його по голосі. Так само говорить Януш Шидловскі. А от голоси Кнапіка і Бжостиньского люди впізнають швидше. Обидва диктори розповідають, що коли вони розмовляють між собою, то люди розглядаються довкола, чи немає включеного телевізора.
Не розмінюй голосу на дрібязок
Наше лінивство і звички використовують рекламодавці, які вже кілька років використовують голоси знаних дикторів або акторів до рекламування  своїх продуктів. Коли серед фільму чи серіалу появляється рекламний ролик, то нерідко можна почути той самий голос, що якусь мить тому читав діалоги, а тепер розхвалює пиво, автомобіль чи воду. – Йдеться про те, щоби звернути увагу на предмет чи послугу, обдарувати їх емоціями, які знаходяться в голосі – вияснює професор Годзіц.
-Я занадто мало грав в рекламах, щоби мати сумніви, до того ж я ніколи не читав реклами чогось такого, що викликає в мені опір, чи відразу – говорить Шидловскі, коли я його запитую, чи не побоюється, як його голос використовуватимуть для маніпулювання глядачем. – Це робота і кожна інша.
Актори здебільшого відмовляють, коли в них просять «позичити»  голос. Тим більше, що клієнти просять їх, щоби вони розмовляли не своїм голосом, а голосом того персонажа, якого грали в фільмі. Тоді такі пропозиції  відкидають, як, наприклад Анджей Грабовскі,якого попросили, щоби він награв на  автовідповідач привітання голосом Фердка з серіалу « Світ за Кепськими». Єжи Штур також відмовляє останнім часом, тому що просять говорити текстами з «Сексмісії».- Я і так маю комплекс, що мене люди впізнають по голосу, - скаржиться Є.Штур. – Я не буду читати назв зупинок в трамваях, тому що маю певні зобовязання щодо великої рекламної агенції, яка викупила виключні права на мій голос. В розмові з « Przekroj» також додає, що не є захоплений ідеєю, щоб його голос  звучав в трамваї. – Раніше зупинки оголошував водій трамвая, -пригадує собі Штур.
Динозаври телебачення.
Потреба на дикторів зростає також тому, що збільшується ринок перекладів. Появилися нові телеканали, а до магазинів потрапляє щоразу більше фільмів на ДВД. В звязку з цим в тій професії  потрібно більше нових голосів. Телекомпанії ведуть боротьбу  за нових  дикторів – розповідає Барбара  Маркевіч зі Студії Паблішінг, де награються «шептання». – Хочуть мати щоразу нові голоси, але не мають де їх взяти.
Маркевіч додає, що серед  «ветеранів»  професії найбільше є жінок. Немає школи дикторів, а ті що працюють найчастіше  приходять з радіо. Часом не в змозі прочитати правильно фільм, тому що голос хвилюється, або змінюється тон. Інша проблема є з початківцями- дикторами, що приходять з театральних інститутів, які часом без потреби входять в роль і підігрують голосом. Професор Годзіц запевняє, що диктори є памятками епохи палеотелебачення. І скоро вони відійдуть в минуле. Неотелебачення вимагає голосів більш безосібних. Існує багато написів, графіки, і саме цим хочуть затримати глядача. А те що звучить голос диктора за кадром – означає, що можна відвернути погляд, перейти  іншу кімнату. А недовзі – що це вже наша зупинка, пора виходити.