Ельжбєта Крук – чергова потерпіла від «філіпінської хвороби»

Data: 2008-11-23 10:45

Автор – Віктор Свєтлік, Кухарський Себастіан, Амелія Панушко.
Джерело - http://polskatimes.pl/fakty/kraj/62217,elzbieta-kruk-z-pis-kolejna-ofiara-filipinskiej-choroby,id,t.html#material

  Журналісти стверджують, що Ельжбєта Крук буля пяна, депутати пють, як і всі, але вони є найбільш безкарними. 
Чути  було від неї алкоголь - запевняє один з сеймових журналістів, який стояв близько Елжбєти Крук, депутата ПiС і колишньої керівниці КРРіТ: - Не виглядала немовби була дуже п'яна, швидше "вчорашня" і стрельнула щось на похмілля - додає наш співбесідник. Депутатка, а мабуть її фізична форма, вчора стала головною сеймовою розвагою. (КРРіТ- Державна Рада Радіомовлення та Телебачення, прим.перекладача)
Нічого дивного. На території самого Сейму алкогольних інцидентів не було вже давно. Не означає це, що наші обранці в той час  як боряться з алкоголізмом серед лижників,  або нікотиновою залежністю  на вулицях та зупинках, самі також  одразу покидають власні зловживання. Але принаймні більшість починають з ними ховатися. То заслуга всюдисущих телекамер та спритних журналістів
Хіба однак не завжди то вдається. І так саме інтерпретовано стан Елжбєти Крук. Все почалося від дискусії з журналісткою «Польсату» Беатою Лубецкою. Ось її фрагмент:

---

 

Крук: - Думаєте пані, що я не в добрій формі?
Любецка: - Ну як розмовляю з вами, то бачу що ні.
Крук: - Або що?
Любецка: - Ну здається мені, що ви і справді, ммм... якби це назвати... Не хочу бути нахабна. Але, ну, ви хіба по кількох глибших вчора, чи не так?

---

           Ельжбєта Крук заперечила, ніби-то була пяна, виправдовувалася, що два дні тому в неї був день народження, а від журналістів ..... вимагала перевірку  алькоматом. Погрожувала також, що порушить судову справу, а потім її випровадили колеги з партійного клубу до сеймового ресторану, де її сховали від очей та обєктивів репортерів.
           Депутати ПіС взагалі не захотіли про це розмовляти. В бій вирушив маршалок Коморовський (відповідник Голови Верховної Ради-прим.перекладача): - 400 людей в Сеймі працювали, а образ сейму буде єдиний – в подобі Ельжбєти Крук, - обурювався.
Прізвище Крук та іменник «алкоголь» в медіальних репортажах появляються не вперше. Раніше бульварна преса «накривала» керівницю КРРіТ на бензозаправці, коли вона  купляла алкоголь.
          Колишнього віцемаршалка Сейму Томаша Наленча та вся історія  особливо не дивує: - Час від часу, як увечері я проводив засідання, то деякі депутати так белькотали з сеймової трибуни, що були проблеми з розшифровкою їх слів до стенограми - згадує і аналізує. - Депутати в питті не гірші ані кращі від інших професійних груп, однак відрізняє їх відчуття безкарності.
 Колись пито більш демонстративно. Спочатку в сеймовому барі за гратами, а "докінчували" у номерах депутатського готелю. Особливо весело веселилися члени партії ПСЛ (Польське Стронніцтво Людове – теперішній коаліціянт польського уряду), а деякі з них збагачували вечірки  присутністю повій. Раз було так гучно, що одна з жінок  напівгола випала через вікно. На щастя далеко не полетіла, бо впала на другий дах, на рубероїд і лише понабивала синяків. Чи депутати п'ють через стреси? Томас Наленч  бере це  під сумнів: - П'ють для розваги. Депутат то не  тонкошкіра звірина, а носоріг.  
           Маршалок Сейму Стефан Нєсьоловскі, який в Сеймі провів вже чотири каденції, згадує найбільш пам'ятні подвиги сеймових носорогів: - Жодних прізвищ я не подам, але один з депутатів колись лежав при ялині під Сеймом п'яний на призмі снігу. Інший випав через вікно депутатського готелю. На щастя був цей перший поверх. 
           Сенатори також не байдикували. Коли в Сенаті ІІ каденції маршалок Адам Струзік з ПСЛ  не впустив в зал свого  клубного  колегу сенатора Генриха Каніцкого, той спровадив під двері кімнати  Струзіка оркестр. Грала в середині ночі похоронний марш. - Маршалок любить Шопена -  красномовно виправдовувався  Каніцкі.
           Ці часи минули. І в Сеймі, і в депутатському готелі від деякого часу  пиятики роблять більше приховано. То ефект того, що журналісти, які колись прикривали око або охоче прилучалися до споживання, сьогодні не обминають шансу, щоби про це не розказати. Хоч не завжди є так тихо, бо ще в Сеймі минулого скликання депутатка Сандра Левандовска жалілася, що  вночі добивалися до її дверей два депутати ГП (ПО –Громадянська Платформа – теперішній уряд)  - Роман Косєцкі і Анджей Бєрнат.
           Зміну взаємин світу політики для публічного пиття алкоголю розпочав перед виборами Олександр Кваснєвскі. Багато політиків лівого угрупування вважає, що своїми "філіпінськими грипами" і "нездужаннями під час лекцій" зашкодив  виборчому результату  ЛІД (Обєднана польська лівиця).
           Вчора в клубі ПіС кипіли емоції. Журналісти бачили політиків цієї партії, що бігали нервово поблизу Сейму і розмірковуючих "що робити". То це щось нове.  Депутатське "нездужання", колись було приводом до сміху, а для деяких навіть уланської гордості, тепер може похоронити карєру та зашкодити партії.
           На щастя вже давно минули  ті часи, коли міліція боялася затримувати вельмож, які масово спричиняли випадки на дорогах, їздивши під впливом алкоголю. Щоб тому запобігти, перший секретар ЦК  ввів повну заборону персонального водіння транспортних засобів.  Вельможі ПРЛ (Польська Народна Республіка) могли пити, але мусили мати водіїв.

Переклад – М.Якубович                                        e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it

 

Польська анархія - це вина Ягеллонів

Data: 2008-11-20 17:14

Польська анархія - це вина Ягеллонів Автор - Павел Ясєніца Джерело - http://polskatimes.pl/opinie/forumautorow/60326,polska-anarchia-to-wina-jagiellonow,id,t.html ...Ми не є народом схильним до хаосу. Значно більше в нас затятості, а від центральної влади очікуємо належної порядної поведінки – пише славетний історик в «Польській анархії», яка недавно вийде друком в видавництві «Прушиньскі і С-ка»... «Поляки не вміють скористати з свободи» - написав недавно Януш Кучиньскі (письменник, філософ). Майже одночасно Станіслав Мацкєвіч написав: «Серйозні історики ХІХ століття правомірно стверджували, польський народ через свою анархію сам приготував собі розбори». І відразу ж після цього, той самий автор: «Велика імперія, яка піддалася розборам щойно в ХVІІІ століття, і то завдяки не литовському, тільки польському анархічному інстинкту» Більш-менш ті самі слова можна прочитати у французьких підручниках загальної історії: разом з виразами визнання цікавого осередку культури над Віслою заламують руки над схильністю до анархії. Тож ми є, так би мовити, в колі освячених. Дев’яносто дев’ять років тому в Варшаві було сказано, що для Поляків можна часом щось зробити, - з Поляками ніколи! Я сповідую погляд дещо інший. Можна і з Поляками, але треба завжди знати як. А поки що пропоную з роздумів про анархію викреслити ціле польське середньовіччя. Протягом тих кількасот літ у нас все було просто і звичайно, а якщо вже не сіро, то тільки тому, що так само криваво і жорстоко як і в інших. Зате в ХVІІ столітті, а особливо в ХVІІІ – це вже тільки анархія, хаос, всеохопна безрадність. Щоби не гратися в визначення, ставлю натиск на те останнє формулювання Гомбровича, тому що воно найкраще прилягає до істоти справи. Якщо така була, то теза про вроджені схильності є абсурдом. Повинно було статися щось, що зіпсувало стосунки, сповільнило розвиток. Стверджую: два останні панування Ягеллонів вивели з рівноваги польську державу. Більше того: провинилося не суспільство, тільки влада. Це не було так, що шляхетська спільнота зіпсувала інституцію уряду. Уряд сам її знищив, ідучи проти спільноти. Нашу історію звихнула аристократична доктрина управління державою, якої дотримувався Зигмунт Старий, «король сенату», а також Зигмунт Август. Книшин, де помер останній з Ягеллонів, переданий королям попереднім власником, дістався їм тільки тому, що підляська шляхта збройним нападом змусила Радзивилів виконати заповіт. Подія ця – ідеальний символ , тому що король залишився до смерті союзником Радзивилів, а не шляхти. Жахливо заплатила наша історія за це, що дійсне право до влади знаходилося в руках малої кількості осіб, які отримали в спадок привілей володарювання і внаслідок цього, більше вдивлялися у власний життєвий комфорт. В лютому 1525 року сейм прийняв ухвалу не підписувати мирної угоди з Прусами, тільки воювати так довго, доки держава хрестоносців не буде знищена, а Кролевець (Калінінград) не буде захоплений. В квітні цього ж року Зигмунт Старий прийняв на краківському ринку почесті від Альбрехта Гогенцоллерна, як світського володаря тих же самих Прусів зі столицею в Кролевці. Рішення було прийнято в гроні можновладців, при «закритих дверях» та в повному порозумінні з основними правами державного ладу. Аж до закінчення ягеллонської епохи королівська влада в Польщі була сильною. Сейм хотів ще більше цю владу зміцнити і поставити зовсім не на глиняних ногах. Починаючи з ХVІ вимагав повернення до державної скарбниці володінь, які захопили можновладці. Кілька десятків років конфлікту між центральною владою та сеймом, який саме цю владу хотів зміцнити. І який ніколи не перетинав межі легальності! Це все діялося в добу доброї політичної міжнародної кон’юктури, коли єдиним справжнім кандидатом на ворога був турецький султан, і який тоді нічого не прагнув більше від Польщі ніж миру. Такого виду політику не можна вести безкарно. Хтось за це повинен заплатити. В даному випадку заплатили покоління, які жили після 1648 року, коли міжнародна кон’юктура радикально змінилася. Довготривале перебування в опозиції знесилює людей, призвичаює їх до мимовільного викрикування: Ні! Не дивлячись на це шляхта ХVІ століття не потрапила в це зловживання. Зло розпочалося щойно в половині наступного століття. При Зигмунті Августі Польща пережила трагедію. Не погодилися між собою, входили в сутичку навіть дві сторони, які репрезентували справжні цінності. Здібний, толерантний, обдарований сильним характером король та сейм, який знаходився тоді на такому моральному та розумовому рівні, якого потім вже ніколи Річпосполита не мала. Між ними пролягла різниця доктрин. Всеохопна безрадність була властиво глибокою та тривалою кризою, з якої наприкінці ХVІІІ століття Польща намагалася вирватись коштом смертельного ризику – завершеного реальною смертю держави. Конституція 3 травня була вдало обдуманим та справно організованим замахом на державний стан, який вніс зміцнення центральної влади, яка мала функціонувати сучасним способом, але міжнародна конюктура вже складалася дуже невдало, що і тривало безперервно до 1914 року. Новітня історія Польщі кілька разів була свідком гідного подиву загального здисциплінування суспільства. Підпільно діючий Центральний Національний Комітет в 1861-1863 роках зустрівся з надзвичайною слухняністю, в той же час володів він слабеньким карним засобом. Так само було і під час гітлерівської окупації, в умовах терору. Професор Генрик Яблоньскі об’єктивно стверджує, що в 1918-1919 роках в Польщі проявлялася сильна та додатня тенденція до якнайшвидшого створення центральної влади. Це знайшло своє вираження в сеймових виборах невдовзі зорганізованих і таких, що мали високу фреквенцію. Кажучи про двадцятиліття, маємо право суворо критикувати уряди, партійні штаби, політиків та матадорів. А от суспільству можна зі спокійною совістю поставити «трійку» навіть з плюсом. Висока оцінка, пам’ятаючи про те що тільки Англійці могли отримати «п’ятірку» за дисципліну. Над ходом історії двадцятиріччя домінувала найбільша в історії економічна катастрофа – криза, що розпочалася в 1929 році. Та сама, яка в Німеччині ввела до влади Гітлера. В Польщі полегшила роботу кандидатам на місцевих вождів. Не дивлячись на це, більшість суспільства не підтримувала тих крайнощів. Народ, який віддавна був позбавлений традиційного життя всередині тої самої лінії кордону, протягом короткого часу міцно зрісся, витримав війну нервів яка точилася від ранньої весни до осені 1939 року, у вересні чинив опір, що заслуговує на повагу та не впав духом після поразки. Швиденько ставимо в щоденнику «трійку» і дискутуємо тільки про плюс. Все-таки шкільний щоденник містить в собі ще одну рубрику – «зауваження вихователя», запишімо там, що Поляки є затятим народом і важким до управління. Легко тут віднайти аргументи. Що саме викопало безодню між народом і санацією? Зовсім не травень 1926 року, тому що більшість мала досить здорового глузду, щоби знати, що замах на державний стан в історії належить до звичайних явищ, а якщо вдасться, то становить джерело закону. Безодню створили Брестський мир* та Береза Картузька*, садистичне, плюгаве безправ’я. Беззаконня над слабшими. Жорстокі та протиправні методи не оплачуються Польщі. Стверджую, що згаданий мною симптом є спадщиною по ягеллонській епосі. Тоді протягом двохсот літ державою керували по черзі семеро людей – нестрашних, некривавих. Відтоді в польський мозок ввійшов погляд, що осіб, займаючих посади центральної влади не належить вбивати, треба тільки очікувати від них порядної поведінки. Такі вимоги не мають нічого спільного з анархією і зовсім до неї не подібні. Брестський мир – 3 березня 1918 року тут було підписано Брест-литовський мирний договір. Береза Картузька - концентраційний табір, створений польською владою в 1934 році в місті Береза-Картузька (зараз місто Береза) на території Західної Білорусії як місце позасудового інтернування супротивників правлячого режиму. В Березі Картузькій перебували і піддівалися психічним та фізичним тортурам сотні Українців. Переклад – М.Якубович e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it

Трэцяга шляху не было

Data: 2008-11-17 18:19

Паводле: Polityka, 01.11.2008 г.

 

Лешэк Бальцэровіч (Leszek Balcerowicz) аб вялікай польскай трансфармацыі і шляху да вольнага рынка.

 

Размаўлялі: Ежы Бачыньскі і Яніна Парадоўска

Czytaj dalej...