АВТОР – ПЕТРО СТАНІСЛАВСЬКИЙ
ДЖЕРЕЛО-  HTTP://PRZEKROJ.PL/CYWILIZACJA_SPOLECZENSTWO_ARTYKUL,3979.HTML

Принаймі не шкодить.

                Звідки таке сильне протистояння лікарського середовища? Проблема сягає до самої суті дії (або бездії) гомеопатії. Цей метод бере свій початок ще з кінця ХVІІІ століття, коли опублікував свої ідеї Самюель Ганнеманн (більше пікантних подробиць описано нижче в рамці.) Тодішня медицина знаходилася на жалюгідно низькому рівні і на порядку денному було лікування методом спускання крові чи подаванням зв’язків ртуті та арсену. Ганнеманн запропонував зовсім інший підхід до лікування – його перевагою було ймовірно тільки те, що це не шкодило.
               Потрібно було майже сто років, щоби народилися концепції, на яких опирається теперішня медицина, а протягом чергових кількадесяти років, щоб були опрацьовані ефективні ліки та вакцини, що дозволяють вести справжню боротьбу з більшістю розповсюджених хвороб. За той час також і гомеопатія зміцніла та отримала велику популярність, делікатно відкидаючи та переіначуючи ті дурниці які були написані її творцем. Популярність цього методу збільшилася разом з модою на «НьюАге», натуральні продукти та поєднання з природою. Гомеопатію почали вважати альтернативою до офіційної, обмеженої та скорумпованої нелюдської медицини, як лагідний, нешкідливий метод, що найкраще підходить для людських потреб. Одночасно також гомеопатія стала величезним бізнесом. Такі концерни як «Боірон», «Геель», завдяки досконалій маркетинговій діяльності зробили з неї потужне джерело заробітку.
               Але чому це заваджає лікарям? Може – як часто натякають гомеопатичні середовища – йдеться небажання  приймати нові  методи лікування  та побоювання фармацевтичних концернів  втратити свої прибутки? Але проблема є значно глибша. Принципи, до яких відносяться гомеопати, є абсолютно несумісні з регуляціями,  якими керується  медицина.
                Перша з них, це принцип подібності, окреслений латинською сентенцією: similia similibus curentur, тобто подібне лікує подібне. Маючи на увазі цей принцип, хвороба може бути вилікувана лише тією субстанцією, яка викликає в здорової особи такі самі симптоми як і ті, на які страждає хвора особа. Тобто:  якщо нам докучає блювання, то належить прийняти засіб, який блювання спричиняє.
                Тут появляється також принцип застосування мінімальних лікувальних давок препарату. Слово «мінімальна» сприймається тут дуже серйозно. На гомеопатичних засобах можна знайти інформацію про їх склад, де дописано щось таке як Д12, або 200К. Це інформація про розрідження лікувальної субстанці. Д12 означає, первинний розчин розріджений водою в пропорції один до десяти, потім взято одну десяту цієї мішанини та знову додали до неї дев’ять частин первинного розчину, цілий цей процес повторено – 12 разів. При символі 200К одну порцію субстанції доповнено 99 порціями розчину, а цілий процес повторено 200 разів. Ефекти цього досить дивні – при розрідженні 200К одна частинка первинної лікувальної  субстанції має шанс віднайтися в одній з 170 трильярдів давок (17 Х 1022).
               Третій принцип гомеопатії вимагає динамічної субстанції. Як би це серйозно не звучало, але ця процедура полягає на струшуванні посудиною  в якій знаходиться  субстанція  розчину. Такою є практика. 
                Тоді коли появлялися основи гомеопатії, поняття атому та клітини не були ще відомі, а тому точні розрахунки концентрації субстанції не були можливі, а Ганнеманну йшлося про застосування дуже маленької давки субстанції. Однак, коли наукові знання пішли вперед, і виявилося, що в гомеопатичному засобі зовсім немає лікувальної субстанції, то почали схилятися до пояснення, що говорить про так звану пам’ять води. Вона полягає на спеціальному розміщенні клітин води під впливом субстанції, яка в ній знаходилася. Навіть коли ця субстанція зникне, то в воді повинні залишатися своєрідні структури «що пам’ятають» про відсутній вже складник, і саме вони повинні становити лікувальну силу препарату.
              Проблема полягає в цьому, що ця теорія не має жодного наукового підтвердження. Відомі дослідження, результати яких згідні з передбачуваними, однак звичайне повторення в контрольованих умовах вже не вдавалося. Не відомо також, чому вода повинна би була пам’ятати саме ті субстанції, які ми б хотіли, а не решту елементів, яких безліч знаходиться в навіть найкраще очищеному розчиннику. Відомий скептик i викривач псевдонауки Джеймс Рунді встановив нагороду величиною в мільйон доларів для того, хто підтвердить теорію пям’яті води. Грошей  цих ніхто досі не отримав. 
             Подібних заходів, які мали на меті виявлення неефективності гомеопатичних засобів було більше. До найбільш видовищних належала спроба колективного самогубства групою бельгійських вчених. Вони вибрали гомеопатичні засоби, що містили в собі такі небезпечні субстанції як вовча ягода, миш’як, зміїний яд та в присутності телевізійних камер випили величезні давки. Так як і очікувалося – всі вижили.

Зовсім інша медицина.

                Як бачимо, принципи, на яких базується гомеопатія, не мають нічого спільного з сучасною наукою з галузі хімії, фізики, медицини. Самюель Ганнеманн створив власну систему медичної науки і на цьому заснував гомеопатичну практику. Хоча на протязі 200 років дуже зраціоналізовано його теорію, то і надалі не можна вважати її за комплементарну (таку, що доповнює) до сучасної медицини. Це  просто дві різні наукові системи в медицині і погодити їх було б надто важко, як наприклад одночасно бути віруючим ісламу та християнства.
                 Однак представлене на початку цього тексту становище Міністерстві Здоров’я опирається на польському законодавстві яке допускає реєстрацію гомеопатичних субстанцій як рівнозначних класичним лікам. Тоді якщо гомеопатія є методом «зовсім з іншої казки» то як ті засоби пройшли через сито контролю на тому ж рівні що і «Парацетамол», «Бацитрацин», чи «Перазин»? виходить, що для гомеопатичних засобів  та ще кількох інших груп субстанцій створено спеціальну категорію. Класичні гомеопатичні засоби можуть бути допущені в обіг без обов’язку доведення терапевтичної ефективності.  Важко повірити, правда? А все ж...  І навіть нема що ремствувати на наших законодавців – такі регуляції ми прийняли від Європейського Союзу!!!
               Так виглядає, що лікарі з НРЛ є цілковито праві, а їх опоненти, напевно ......, але що там казати. Питання полягає в тому, що для НРЛ боротьба з гомеопатією, це боротьба за принципи, а не за благо пацієнта. Враховуючи всі дивацтва гомеопатичних засобів,  одне можна про них сказати зовсім впевнено – не шкодять. Єдиною ситуацією, яка може спричинити шкоду, це ситуація, коли пацієнт, будучи серйозно хворим – занедбає класичне лікування  вибираючи лише альтернативний метод. Сказати  по-правді, - це рідкість.
                В той же час пацієнти дуже полюбляють гомеопатію. Чому? Неважко здогадатися. Передовсім лікар-гомеопат ніколи не кинувши оком на зашмарканого пацієнта,  не вліпить йому рецепт на сироп від кашлю, щоб лиш спекатися. Завжди проведе з ним розважливу розмову, яка згідно з принципами лікарського фаху потрібна для вибору відповідного лікарства. Заохочує також, щоби хворий повернувся до нього, якщо метод виявиться неефективний. Не буде страшити побічними наслідками, тому що таких гомеопатичні засоби не мають.
 Само лікарство буде недороге і легке в стосуванні, а пацієнт буде відчувати турботу та безпеку. Погодьтеся, що навіть найбільш переконані раціоналісти не заперечать, що самопочуття хворого має великий вплив на процес виздоровлення.
               Нічого дивного, що кожен з нас або сам випробував на собі доброчинну дію гомеопатичних засобів, або знає людей, які абсолютно переконані в їх ефективності. Гомеопатія діє, тому що ми хочемо, щоби діяла. А от щоби класичний метод  та здоровий глузд осягнули  тріумф, то крім переслідування гомеопатії традиційні лікарі повинні клопотатися не лише про тіло, а також про психіку пацієнта. Чи хтось обманює себе, що саме так вони чинитимуть? І саме тому гомеопатія буде торжествувати.

Чим вважав медицину творець гомеопатії?

  Самюель Ганнеманн (1755-1843) на переломі ХVІІІ та ХІХ століття опрацював основи гомеопатії. Ідеї отримував передовсім з власних спостережень – слідкуючи за випадком  хворого на сифіліс, сформулював так звану теорію міазми. На його думку, міазма це таємничий морфогенетичний слід, який свідчить про схильність до захворювань на ті чи інші хвороби.  Ганнеманн розрізнював три хвороби відповідальні за появу міазм – свербіння, сифіліс та гонорея, а відповідаючі їм міазми назвав – псорична, сифілітична та сикотична. Згодом долучив до цієї колекції також туберкульоз, ракові пухлини, лікування антибіотиками та запобіжні щеплення. Згідно принципів гомеопатії джерелом хвороби є сам організм, який ослаблений порушеннями життєвої енергії. Бактерії та віруси не становлять причини хвороби. Ведуть лише до посилення активності  хвороби.
 Сьогоднішні гомеопати неохоче розповідають пацієнтам про основи своїх знань, виразно побоюючись, що їх не потрактують всерйоз. Цікаво чому...
__________________________________________________________________________
  Яцек Сплавіньскі, професор медицини, на пенсії, колишній працівник Національного Інституту Ліків:

- Теорія Ганнеманна полягала в тому, щоби «подібне лікувати подібним».  Наприклад, на блювання потрібно подавати корінь рослини, що називається блювотниця, яка викликає блювання. Тільки лише в вигляді розчину, який розчинений майже безконечно і після багаторазового струшування.  Згідно теорії, вода що повстала після розбавлення та струшування повинна запам’ятати структуру кореня. В результаті не може ані лікувати, ані отруювати.
Дивуюся лише, що гомеопати забули про астральні сліди. Ганнеманн вважав, що зірки також залишають свої сліди в кольорі та вигляді трави.  Чому ж відкинули цю теорію? Нехай би довели, що вона помилкова.

  
Доктор Ельжбєта Войтасік, управління Реєстрації Лікувальних Виробів:
-Гомеопатична теорія полягає на індивідуальному підході до пацієнта. Лікар повинен виявити симптоми та підібрати індивідуальну терапію. Це зовсім інший підхід, але також опирається на знаннях. Я сама також проходила навчання в гомеопатичному осередку в Познані. Я здобула там знання, які можна використати для здоров’я пацієнта. Гомеопатію легко висміятим, але важче отримати знання про неї. НРЛ (Головна Лікарська Рада ) критикує її не маючи відповідних знань на її тему.

Переклад  - Марія Якубович           e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it