Казкова терапія

Data: 2009-04-27 21:01

Що робити, коли дитина боїться павуків, б’є молодшого брата, або не хочe йти до лікаря? Не повторювати: «Так не гарно».  Найкраще прочитати їй якесь оповідання, або ж самому придумати та написати терапевтичне оповідання, - каже Катажина Клімовіч,  полоністка та пропагандистка казкотерапії.

Як вибрати казку відповідну до  проблеми дитини?
              Коли запитую батьків, те, з чим  їхні діти стикаються, то перераховують передовсім агресію, сором'язливість і т.п. Але це не є проблеми, це лише їх симптоми. Причиною агресії може бути насильство в сім'ї, наслідування ровесників т.д.  а тому варто замислитися: "Чому це моя дитина так себе веде". Не вирішимо проблеми, написавши розповідь про те, як негарно бути агресивним. Завдяки казці дитина повинна розуміти, звідки береться в ній лють, і як з нею впоратися.

Інтерв'ю з батьками, не достатньо?
              Діти можуть чути у себе вдома: "Не сердься, не бійся, не соромся, заздрити не гарно". І це спричиняє те, що діти не в змозі впоратися з тим, що вони відчувають. У казці  міститься акцептація їх емоцій. Бачуть, що Пітер Пен також побоюється, сумує і немає нічого поганого в цьому. Вони можуть жити разом з героєм твору, але також подивитися на них зі сторони, набравши певної дистанції. Я пам'ятаю одну родину, на будинок якої напали злодії  Винних було впіймано, але діти, і так боялися що злодії повернуться.
 Я запропонувала їм читати казки про Марії Моліцької «Про безстрашну дівчину і жорстокого чарівника ", ("Терапевтичні казки", вид. «Медіа-родина»), де героїня відшукує вкрадений голос. Злодії зробили аналогічну кривду дітям ,таку як злий чарівник вчинив дівчинці. Таким чином, діти зможуть разом з казковою героїнею пережити важкі емоції.

А читання звичайних оповідань допомагає?
              Звичайно. Одна кількарічна дівчинка приходила до шкільної світлиці і весь час просила вчительку, щоби та прочитала їй казку "Три свинки", тобто це  є розповідь про те, що тільки в домі вимурованому, а не з соломи або дерева, ви знаходитеся в безпеці. Дівчина хотіла слухати цю розповідь, тому що під час ремонту будинку де вона проживала,  повинна була переїхати тимчасово до своєї бабці і втратила почуття безпеки. Казка допомагала їй втамувати страх перед втратою будинку.
Але не кожна казка  має лікувальну дію. Така як "Гидке каченя" може допомогти дітям, які відкинуті колективом, пережити  важкі емоції. Але не допоможе отримати більше співчуття. Оскільки  кінець казки, несумісний з казкотерапією. З гидкого каченяти виростає прекрасний лебідь зростає, а дитина отримує переказ: немає необхідності робити все можливе, все якось там вирішиться. А ми повинні багато працювати, щоби з бридкого каченяти стати прекрасним лебедем.

Чи  розповідь може замінити розмову з психологом?
              Батьки повинні оцінити те, що допомагає їх дитині. Моя молодша дочка, у віці 5 років, гидувала павуками, а так як ми  проживали в дерев'яному будинку, то було їх там багато. Я написав розповідь про павучка Владзя, який  бачить, як дівчина кричить на  його вигляд,  і не розуміє, що відбувається, тому починає хникати в куточку.
Дівчинка почувши це, підходить до нього і питає: "Що сталося?". Владзьо скаржиться на те, що він не розуміє, чому всі кричать, і втікають від нього. Вона пояснює йому, що люди бояться підходити, тому що їм здається, що він є гидкий. І тоді вона починає придивлятися і бачить, що він цілком симпатичний. Наприкінці цього всього подружилася з ним. Моїй дочці допомогла ця історія. Але іноді це не вирішує всієї проблеми і потрібне лікування.

А що, коли ваша дитина зрозуміє історію не так?
              Це неможливо. Одна дівчинка щодня хотіла слухати казку про "Червону Шапочку". Кожен раз, коли вислухала її до кінця, казала: "Бідний цей вовк, замикають його в клітці". Мати не знала, як реагувати на відсутність співчуття до жертв вовка. Раніше згадувала, що Каролінка вредна, і весь час їй повторювала: "Це не дозволено, не роби цього". Дівчина чула що її не розуміють, наприклад, ніхто не запитав її: "Чому ти вдарила Асю"? Вона зідентифікувалася з вовком по принципу співпереживання: нас обох покарали, ніхто нас не розуміє.

А якщо ваша дитина плаче під час читання?
              Тоді треба припинити, дозволити  дитині  виплакатись і повернутися до тексту протягом деякого часу. Казка полягає на тому, щоб допомогти дитині зрозуміти свої почуття і показати вирішення проблеми. Ми читаємо історію стільки разів, скільки дитина хоче. Не питайте її: Що ти  думаєш про це? Як тобі ця казка? Вам доведеться почекати, поки дитина сама  захоче поговорити з вами. Потрібно бути готовим говорити, саме читання казки ще не вирішить справи.

Якщо дитина не має проблем, чи варто їй читати терапевтичні казки?
              Так. Моя донька загубилася один раз в магазині. Продавщиця підійшов до неї, і запропонувала, щоби разом пошукати маму. Кая  сказала, що не зійде  з цього місця. Правило безпеки: якщо ваша дитина загубилася, то повинна попросити  когось дорослого про допомогу і бути там, де вона втратила батьків з виду. Я не навчила цього дочки. Але я прочитала  їй  розповідь про "Духа кретика", в яких герой знає, що він повинен чекати, на маму в одному місці, тому що інакше вона не знайде його.
              Терапевтичні казки навчають дітей  поведінки в конкретних життєвих ситуаціях.  Замість того, щоб сказати "Ти знову не поприбирала", казочкою можна показати,  що поки ми в безладді знайдемо кубик до гри, то нашому другові доведеться повертатися додому. А після цілого дня, повного різноманітних досвідчень дитині можна прочитати розслаблюючу розповідь про сонечко, прогулянки в небо.
 
Переклад  - Марія Якубович           e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it

Кінець ери Чорнобиля

Data: 2009-04-27 20:55

           Нарешті сталося. У найближчі роки в Польщі, повстане принаймні дві атомні електростанції. Страх Чорнобиля більше не світить вовчими  очима. Тим більше, що на отримання газу з Росії, не можемо розраховувати.

Україна і Росія сперечаються за Гоголя

Data: 2009-04-26 16:46

 Ювілей контра ювілей
            Спочатку удар золотом. Український центральний банк емітує золоті монети з портретом Гоголя. Профіль представляє письменника, одягненого в вишиту сорочку, а банк пояснює: „Уособлює він землю, яка його виховала”.
            На це російський літературний музей відкриває виставку на честь письменника з артистичним хітом. Вперше експонує твір-дебют Володимира Путіна „Мереживо  на замерзлому вікні”.  Прем'єр намалював його в січні і представляє ця картина, - о іроніє!, вікно з українською фіранкою. Українці відповідають відкриттям зібрання в музеї села Гоголеве в Полтавській області, в якому народився письменник. Президент повинен бути присутній безпосередньо: на відкриття приїжджає президент Ющенко. На це  росіяни відкривають музей в останньому домі митця. Ключове місце в палаці при  Нікітському Бульварі  (центр Москви) займає камін, в якому Гоголь перед смертю ніби-то спалив  другу частину повісті „Мертві душі”.  Стрілки годинника показують третю ночі. Годину, в якій мав би згоріти рукопис.
 Українці пером Миколи Босака відповідають: другий том „Мертвих душ” не згорів, бо і ніколи повністю не повстав. Можна це  прочитати в написаній до 200-річчя біографії „Таємниці Гоголя”, автор - Босак. Серед інших таємниць відкривається також та, яка говорить про ставлення до України, тодішньої частини імперії. Коли старався отримати посаду на Київському Університеті, писав: „Київ є наш, не їх!”. Гоголь Босака не почувався своїм серед росіян.
          Робиться гаряче, бо реінтерпретації підлягає вже зараз біографія Гоголя. Письменник на сьогоднішній Україні провів перші 19 років життя. Потім виїхав до Санкт-Петербурга і не хотів щоби його сприймали як провінціала, оскільки будучи 22-літнім подружився з Олександром Пушкіним, а три роки пізніше став завідуючим кафедрою в Петербурзькому університеті. Після п'ятилітнього перебування за кордоном (Париж, Рим) повернувся до Росії. Навіть якщо скрупульозно порахувати роки, проведені в обох країнах, що сперечаються,то це не дасть однозначного висновку. І в Росії, і на Україні Гоголь провів їх порівну - по 19.
           Оскільки біографія підводить,то можна пошукати в творчості. Українські перекладачі „Тараса Бульби”, твору, славлячого козаччину, з шкільного видання вимазали слова „руський” та „російський”. „Руська земля” виявляється „українською”, а „руська душа” - „козацькою”. - Ці нововведені поняття з'явилися лише в XX столітті. Коли Гоголь писав свої твори, Україна функціонувала як Русь. Йде отже про дотримання смислу - пояснює в розмові з „Пшекроєм” Михайло Міщенко, соціолог з київського Центру імені Разумкова. - Гоголь є для нас важливий як творець національної міфології. Ще перед Тарасом Шевченком відкрив важливість козаччини як елементу української національної свідомості. В оповіданнях прославляв легенди, які стали нашою міфологією. А росіян завжди описував як людей ззовні - вважає.
           Росіяни на удар Бульбою відповідають з розмахом. Обходи ювілею прикрасив, реалізований за пів мільярда рублів (близько 50 мільйонів злотих) фільм „Тарас Бульба”. Головну роль грає українець Богдан Ступка і невралгічні секвенції про „руську” землю і руську душу не переіменовує ані на „українське”, ані на „козацьке”. - З декількох версій „Тараса Бульби” підставою сценарію стала та найбільш прихильна для Кремлю - говорить Міщенко. - Фільм викликав в нас я руйнівну бурю.

  Зникаючий пантеон
               З боротьби за ювілеї можна сміятися - але пред'являючим антиукраїнські гармати росіянам немає до сміху. А що коли „битва за Гоголя” створить прецедент для прихильників українськості Ісаака Бабеля (уродженець Одеси) чи Анни Ахматової (також з-під Одеси)? Коли наступні колишні радянські республіки нагадають про своїх, то пантеон російських митців дуже змаліє. Вже зараз режисера Сергія Параджанова благословляють  Вірмени, а співака Булата Окуджаву - грузини. У країнах, які будують тотожність після від’єднання від СРСР, культ вітчизняних творців безцінний. - Тут не йдеться лише про Гоголя. Болить нас, що на Україні розпочинаються фундаментальні зміни - говорить „Пшекрою” Єгор Чубайс, керівник московського Інституту Досліджень над Росією. - Створюється нова національна свідомість. Для нас це гіркий процес як відхід дитини від матері. Тому про українські ювілеї ми говоримо з такою агресією. Всі від нас відходять, бо ми не зробили ревізії минулого. Кремль натомість реабілітовує часи комунізму. Як тут розмовляти про Гоголя? - питає.
              Сам Гоголь писав: „Я не знаю, ким я є більше: Хохлом чи Руским?”. „Хохол” це зневажлива назва в царській Росії українця. „Руский” - зневажлива назва корінного росіянина.
              Не сподівався, що за його душу поб'ються колись президенти.

Переклад - Марія Якубович                     e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it

Станіслав Тим вирушає розвеселяти земляків

Data: 2009-04-19 19:07

Польські абсурди оком Масловської

Data: 2009-04-19 16:43

Протисімейна політика

Data: 2009-04-19 16:06

 Ні -  для батончика
                 Згідно з  проектом, міністерство вважає, що  ляпас  дитині,   вчинений  батьками,  буде розглядатися як насильство, а це означає, що покарання  дитини навіть одним ляпасом  буде підлягати покаранню батьків за законом (поки що не знаю яким) Кримінального кодексу.  Покаранню буде підлягати також  "економічне насильство по відношенню до дитини з боку  батьків", тобто -  як пояснює з повною повагою справи прес-секретар Міністерства праці Божена Д’яби,  - наприклад, коли дитині заберуть ласощі, які їй подарувала  бабуся.
               Фахівці  розгромили цей проект в пух і прах. – Переважна  більшість записів у змінах закону може призвести не стільки до покращення функціонування  сім'ї, скільки до збільшення патологій.  – розповідає д-р Лешек Босек,  з  факультету права і адміністрації Варшавського Університету, президент Фундації «Академії Юріс» яка надає підтримку  сім'ям  та одиноким матерям. - Я додам, що нові законодавчі положення це законотворчий непотріб, який  нічого в боротьбі з сімейними патологіями не змінить. А найгірше, що пропоновані правила можуть вразити   абсолютно нормальні сім'ї.
                Насправді вони стануть  ударом для кожного з батьків, без винятку, тому що вони говорять, що  дитину  від батьків можна відібрати навіть без судового розгляду. Формально, тільки в тому випадку, якщо соціальний працівник з місцевого осередку соціальної допомоги вирішить, що дитина,  її життя чи здоров'я перебуває під загрозою. Але про те що саме є небезпекою для наших  нащадків будуть вирішувати соціальні працівники. І тільки вони.
                - Це якийсь жах.  Крім того, ще й суперечить Конституції, незгідний з основними правами людини, тому що кожна людина має право на справедливий судовий розгляд і справедливий суд - вважає  Аніса Гнаціковска, варшавська  адвокат, яка  спеціалізується на розглядах сімейних питань. - Не зовсім розумію намірів тих, хто хоче здійснити такі зміни, тим більше, що нинішні норми дозволяють  відібрати  дитину патологічній  родині. І то навіть в цілком цивілізованому порядку.
               - Я  можу уявити собі ситуацію, коли настирливі, погано підготовлені  соціальні працівники  відбирають  дитину  ні в чому не винних батьків.  – попереджає Кшиштоф Сажала,  відомий гданський педагог, член Ради з питань запобігання насильству в сім'ї в Державному агентстві  вирішення проблем з алкоголізмом. - Навіть зараз, хоча вони набагато менш обмежувальні, то і так  забирають дітей до притулків,  без вагомих причин.  Наприклад, тому що нормальні, люблячі батьки, тільки те  що бідні,  проживають не в квартирі,  а на дачній ділянці.

Після двох випитих пив.
                Згідно з помислами  Міністерства,  соціальний працівник буде мати можливість відібрати дитину в такій ситуації, коли батьки будуть  в нетверезому стані. Закон про попередження алкоголізму та тверезого способу життя говорить, що в нетверезий стан  входимо тоді  коли в організмі маємо пів промілле алкоголю. Це означає, що для відібрання дитини від батьків  достатньо два випитих пива.        
                Кшиштоф Сажала  стверджує, що ці правила є абсурдними: - Ви не можете нав'язати соціальному працівнику функцій  поліції,  тому що це йде врозріз з ідеалами соціального забезпечення. Така особа має місію допомагати сім'ї та підтримувати її, а не розбивати. - Пояснює він.
               Сажала  також обурений  статтями  інших  пропозицій  міністерства. Оновлений закон вимагає від  муніципальних (місцевих) адміністрацій  створювати  міждисциплінарні групи  у складі представників різних кіл, які будуть стежити за випадками насильства в сім'ях в межах даного району. - Мета полягає в тому, щоби  мудрі й активні суспільно особи ефективно та швидко  виявляли місцевих патології - пояснює Д’яби.  Кшиштоф Сажала  вважає інакше: - Мер або війт  будуть запрошувати до себе  знайомого  поліцейського, вчителя  і священика. Посидять, попліткують -   чи то Петренки  добре себе ведуть – злиться педагог. - Або, чи часом не настільки бідні, що повинні віддати своїх дітей  до притулку.  Це буде нагадувати партійний колектив, який проводить управління  душами народу.

Паперова  поліція
                Цікаво, що це повинен бути  цілком доброчинний колектив, тому що ці команди повинні працювати безкоштовно, в межах  частини  їх "посадових обов'язків". - Чи священик також зустрінеться  з мером,  війтом,  та поліцейським в межах своєї душпастирської діяльності? – запитую  Божену Д’яби.  Прес-секретар  відповідає,  що передбачено виділити гроші тільки на безкоштовну експертизу побоїв для жертви насильства в сім'ї.  На підготовку соціальних працівників коштів немає.
               Соціальні працівники дуже скоро  постукають в двері наших будинків? - На жаль, наявні всі ознаки того, що все більше і більше держава, замість надання допомоги сім'ї, створює правові умови, для того  щоб змусити її  виховуватися  та підпорядковуватися  - говорить доктор  Босек. -  Правлячі множать розпорядження та заборони, які не є чіткими навіть для юристів.  Надія лише на те, що погано оплачувані  працівники соціальної сфери, які працюють тільки до 16 години  не захочуть вийти з-за своїх письмових столів.  Як наслідок, сімейна  поліція,  яку  уряд намагається  нам втулити, на щастя, залишиться тільки  поліцією  на папері.

* - На сьогоднішній день, соціальний працівник не має серйозних проблем, щоби  отримати  дозвіл  від судді забрати дитину агресивним або п'яним батькам.
Переклад  - Марія Якубович           e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it

Компліменти в сім’ї

Data: 2009-04-19 10:17

           "Гарно тобі з  новою  зачіскою" - легше нам це сказати подрузі ніж власній сестрі. Ми хвалимо ідею колеги, але мовчимо, коли чоловік скаже вдалу фразу. Навчімося говорити компліменти найближчим. Тоді ми будемо щасливіші.
Ти виглядаєш супер! -  Кшисєк, 30-літній автомобільний механік з посмішкою дивився, як дружина примірювала нову кофту. Після п'яти років подружжя весь час захоплювався її фігурою.
            Тоді чому вона знизує плечима? Бо "ти виглядаєш супер" чує з початку їх знайомства. Не одна жінка може її позаздрити, що, незважаючи на  роки що минають,  додаткові кілограми, що додаються,  і далі подобається чоловікові. Але ці самі компліменти протягом багатьох років будять ті ж побоювання. Чи чоловік насправді,  як і раніше, звертає на неї увагу!
           Вільям Б.Сван, професор психології на Техаському Університеті, досліджував 200 пар і відкрив, що інакше ми сприймаємо цей самий комплімент перед шлюбом, а інакше після  сакраментального "так".
            Тішить нас, коли наречений або наречена захоплюється нашою красою, інтелігентністю, смаком. Бо тоді похвала то знак, що ми можемо розраховувати на близький зв'язок. Але після шлюбу ми хочемо чогось більшого: ми хочемо, щоб сприймали нас такими, які ми є насправді. Чи то означає, що краще мовчати, ніж хвалити близьку особу? Ні. Але компліменти мусять бути актуальні і грунтуватися  на реальності, бути справжніми.

Філософія комплімента
                - Колись моя подруга сказала: "Компліменти говориться з любові"- говорить Міра Чарновська, д-р філософії, психотерапевтка  і авторка книжки "Як говорити компліменти. Психологія позитивної комунікації" (Видавництво GWP, Гданьськ 2009 р.).

                 - Спочатку я запротестувала: "Я не мушу любити іншу людину,  щоб побачити в ній щось хорошого і сказати їй про те!". Однак невдовзі я зрозуміла, що вона мала рацію. Бо любов –  це  повне  взаєморозуміння і дружелюбність, ступінь відкритості на інших, доброзичливість. То дар спостерігання і спостереження, що для другої людини  є важливе. Щоб говорити компліменти, потрібно забути про свою боязнь, комплекси. Не трактувати інших як суперників чи ворогів. А з цим сьогодні важко, бо живемо в часи, в яких понад усе важлива боротьба за своє, індивідуалізм. Ми також щораз більше перелякані,  боїмося, що  втратимо роботу,  не одержимо кредиту.
                А чим більше в нас боязні, тим більше хочемо зміцнювати  себе. Підкреслювати, що ми кращі від інших, а не говорити комусь  компліменти. Важко нам підтримати  хорошим словом навіть найближчих і сказати: "Братику, мені подобається те, що твоя фірма так добре розвивається". А шкода, бо  якщо б ми це сказали, то не тільки йому  принесло б це задоволення. Ми самі також би почувалися  зміцненими, бо несвідомо  трактуємо сім'ю як частину себе.
                 Крім того  маємо також більше шансів на те, що брат відповість дружелюбністю на дружелюбність і знов, як в молодості, ми почуватимемося одним колективом.  Ми матимемо бажання,  частіше зустрічатися, у разі потреби попросити про допомогу і мати переконання, що є хтось, на кого  можемо розраховувати.
                На жаль, говоріння  милих речей дорослим братам і сестрам не легке, бо весь час сидять в нас не забуті моменти  з дитинства: те, що мати надавала перевагу брату, а сестра безперервно скаржилася на нас батькам.
                У нашому сімейному домі часто також  не було чути компліментів, а тому милі розмови з братом видаються чимось недоречним.  Сучасна культура ще підсилює наші побоювання перед хвалінням близьких. У мас-медіах простіше  почути лайки і те, щоб наговорювати, насмішки, навіть образи. Ми так до цього звикли, що коли  чуємо щось миле, то розмірковуємо, чи  хтось не старатиметься нами маніпулювати? А може то насмішка?

Легше критикувати, ніж хвалити

             - Колись сусідка призналася  мені: "Моя донька чудово варить" - розповідає Міра M. Чарновска. - Коли я поцікавилася: "А ти сказала їй про це?",  та здивувалася: "Для чого? Адже кожен це бачить". Але коли дівчина не досить старанно  прибрала кухню, сусідка відразу їй за це докорила. Автоматично і навіть без злих намірів, бо видавалося її очевидним, що якщо донька робить щось неналежно, то материнським обов'язком є звернути її увагу. То часта позиція: хороших речей не говорити, за те погане - негайно. Чому? Бо так насправді ми не замічаємо плюсів. Не тільки в інших, але перш за все в себі. Нашу увагу приковують, помилки, плями на одязі, чи як хтось спіткнувся.
                    Як навчитися бачити позитивні сторони життя і спричинити, щоб іншим було з нами краще жити, щоб хотіли з нами розмовляти і піклуватися про те, як ми почуваємося і чого ми потребуємо? Легше буде нам замітити  і сказати іншій особі, що  ми в ній цінуємо, якщо ми зміцнимо почуття власної  вартості.
                    - Варто почати з відповіді на запитання: Які є мої міцні сторони? - радить  Чарновска. - То видається банальним, але люди рідко його собі задають. А вистачить взяти картку, щоб виявилося, що можемо її наповнити своїми перевагами, напр. ми уміємо відважно захищати своїх погляди, вміємо дотримати таємниці. Добре би було вписати свої хороші сторони до календаря і наприклад в автобусі або під час обідньої перерви  заглянути до нього. Той, кому це вдасться, зміцнить почуття власної вартості і має шанс змінити свою позицію з критичної на схвалюючу.
                     Наших близьких найбільш задоволять компліменти, які хвалять те, в чому самі не мають впевненості. Якщо сестра журиться, що погладшала, заспокоїмо її, що весь час має пропорційну, жіночну фігуру. Невістка після виховання дітей записалася на навчання? Скажімо їй, що чудово зорганізована і послідовна, отже ви є  впевнені, що буде хорошою студенткою. Але - увага! Такі слова мають сенс тільки тоді, коли в них насправді  віримо.
                    Друга сфера, в якій ми дуже охочі на похвали, то наші життєві досягнення. - На гарній жінці більше враження зробить фраза "Твій чоловік є класний" ніж захоплення  її красою - говорить Чарновска. - Замічання того, що є важливою частиною нашого світу, то комплімент сам в собі. Бо в словах "Твоя донька - то чудова жінка" ми містимо визнання для  життя і світу, який створила ця людина. Ми даємо зрозуміти –    «Ти  для мене важлива і я знаю, що ти вважаєш за важливе».

Те, що найважливіше
                 - Після тебе я маю те, що я не боюся прямо сказати керівникові, що я думаю - 35-літній Адам сказав батьку, коли розмовляли про свої клопоти на роботі. - І добре, бо коли я дивлюся на деяких колег, що при керівнику щулять вуха, а за спинами обзивають його  якнайгірше, то недобре мені робиться.
                 Зазвичай розмова про роботу Адама закінчувалася коментарем батька: "Звільнять тебе, ти залишишся без грошей,  втратиш житло". Адам злився і виходив з дому, гримнувши дверима. Цього разу батько сказав: "Aдаме, такий фахівець як ти справиться навіть зараз, коли є важко отримати гарну роботу". Що сталося? Батько почувся оціненим.
                Син сказав щось, що для відставного вчителя було завжди приводом до гордості: те, що не боявся сказати директорові свою думку, вмів захищати учня, якому за участь в антиурядовій демонстрації грозило виключення зі школи. Для батька Адама слова сина означали: "Навіть якщо ми сваримося і не погоджуємося в багатьох питаннях, то я гордий що маю такого батька як ти".
               - То чудово, що Адам умів сказати хороше слово батьку - говорить Чарновска.
- Дорослі діти часто забувають, що батьки також потребують компліментів. Час від часу вистачить похвалити: "Maмо, як ти чудово тримаєшся", "Taту, ніхто не робить таких хороших свиних грудинок як ти", щоб ввести кращу атмосферу до сімейної зустрічі. Коли ми говоримо батькам милі речі, то не тільки їм ми  підносимо настрій. Самі також  почуваємося краще, бо навіть тоді, коли  маємо 40 років, то хочемо гордитися  ними.
                    Крім того зауваження  в позиції або поводженні когось близького чогось гідного подиву є шансом на пом'якшення конфлікту і вагому розмову. Навіть коли зустріч починається неприємно, використаймо комплімент. То важко, але можливо. Коли свояк говорить: "Те, що ти робиш, є без толку!", у перший момент ми думаємо: "Який безсовісний!", і ми починаємо атакувати його або виправдовуватися.
                    На думку Чарновскої,  краще спостерегти  позитивні сторони і пом'якшити або вирішити проблему, сказавши: Я  бачу, що ти не перебираєш словами, або «З того, що ти говориш, я розумію, що ти готовий захищати ту справу до кінця". То може спричинити, що ми припинимо боротися один з одним, і  почнемо розмовляти.

Похвали, яких не хочуть
                 - Красива з тебе виросла дівчина - дядько захоплюється Aлею, своєю 15-літньою племінницею, кидаючи на неї погляд, який трохи довше затримується на її грудях.  Аля  рум'яніє. - І так гарно ти рум'янієш. Напевне не  можеш відігнатися від хлопців - не вгамовується дядько.
                 - Я його не переношу - Аля  признається  подрузі. Чи Аля не вміє приймати компліментів? Анітрохи. Відкидає те, що так насправді не є доброзичливим, щирим цінуванням її переваг, але сексуальними жартами  п'ятдесятилітнього чоловіка. Не кожне захоплення  красою підлітка є компліментом, в даному випадку є домаганням,  адже  дівчина почувається з приводу його зауваження  незручно і уникає контакту
з облесником.  Варто зареагувати на це батькам.
                  У такій ситуації  батьки часто замітають справу під килим. Недооцінюють скарги дочки: "Ти перебільшуєш! Він не мав на увазі нічого поганого", обвинувачують підлітка: "Потрібно було закласти гольф, а не кофту з декольте", критикують: "Ти не розумієшся на жартах". Звичайно, це зручні відповіді. Для дорослих, але не для дівчини, яка вчиться, що її жіночість то привід до зніяковіння і що на батьків не може розраховувати.
               У такій ситуації потрібно розцінити слова доньки всерйоз. Придивитися до поведінки  дорослого по відношенню до нашої дитини. Поставити справу ясно: "Такі компліменти ти можеш говорити дружині або подрузі, але не доростаючій дівчині". Чи то означає, що не можна сказати підліткові нічого милого про його  вигляд? Навпаки. Варто, щоб  від матері, як і від батька чула компліменти. Тоді теплі слова тата: Ти так само гарна як мама в твоєму віці", я дуже тішуся що ми маємо таку гарну доньку", сприйме  як слова визнання, а не атаку. Завдяки тому навчиться відрізняти "хороші" компліменти від "поганих".

Прийняття компліментів
"Чого він від мене хоче?" - думала Бася, 42-літня  вихователька дитсадочка, коли тесть її похвалив: "В тебе вдома такий порядок, що приємно посидіти". – «А,  тату, дай спокій, адже тут би  ремонт пригодився, саме прибирання нічого не дає» - махнула рукою.

                  - То типова реакція на комплімент - коментує  Чарновска. - Хтось звертає увагу на те, що в нас хороше, цікаве, цінне, щоб нам принести задоволення. А ми це недооцінюємо: "Не має про що говорити", я знаю, або протестуємо: "Ти жартуєш!".
Таким чином ми відкидаємо дар, який хтось нам приносить. Чому? Зазвичай тому, що самі не цінуємо цього, що робимо. Боїмося, так як Бася, що друга особа хотітиме від нас чогось взамін. Безперечно, є такі, які за допомогою милих слів хочуть вкрастися в нашу довіру і нас використати. Але хтось, хто певний своєї  вартості, вміє відділити щире захоплення від  користолюбства.
                   На думку авторки книжки "Як говорити компліменти", ми  повинні трактувати компліменти як дарунок, що складається зі слів. І дякувати за нього з посмішкою.
                 - Дозвольмо, щоб друга людина відчула задоволення дарування - радить  Чарновска. - Як це зробити? Найпростіша річ це подякувати. Коли жінка чує від чоловіка: "Для мене ти найгарніша", може відповісти: «Дякую тобі. Ти чудовий",  або я рада, коли ти так говориш". А час від часу достатньо посмішки та пригортання. Важливе, щоб ми дали зрозуміти, що цінуємо комплімент і того, хто його нам подарував.
Переклад  - Марія Якубович           e-mail: This e-mail address is being protected from spambots, you need JavaScript enabled to view it

ТО НЕ ЗАВАДИТЬ, ЩО НЕ ЗАВАДЖАЄ

Data: 2009-04-12 11:44

               Гомеопатія – це надзвичайне явище. Хоча важко знайти в ній якусь суть, то вірять в неї мільйони пацієнтів та лікарів. Від початку цього року розпочалися чергові бойові дії. З новою енергією  розгорівся конфлікт поміж прихильниками  та противниками цього найсильнішого спрямування альтернативної медицини – гомеопатії.
 4 квітня Головна Лікарська Рада (НРЛ) заявила про своє офіційне становище, що стосується використання гомеопатії лікарями. В дуже рішучому тоні сформулювання звучить таким чином, що згідно з поглядами НРЛ гомеопатія належить до ненаукових методів з неперевіреною дією. В то й же час стаття 57 Кодексу лікарської етики говорить, що «лікарю забороняється користуватися тими методами, які визнані наукою як шкідливі, такі що не мають вартості або неперевірені науково. В звязку з цим НРЛ визнає, що лікарі які використовують в своїй практиці гомеопатичні методи ведуть себе проти принципів лікарської етики та можуть бути притягнуті до відповідальності.

            Коли в квітні така заява вийшла в світ, то говорилося про неї відносно небагато – середовища прихильників гомеопатії закликали не наголошувати справи, а лікарі і так знали своє.  Бомба вибухла щойно 5 січня, коли до суперечки долучилося Міністерство Охорони Здоровя. Віцеміністр Марек Твардовскі надіслав  до НРЛ лист, в якому просив анулювати попередні опінії, мотивуючи тим, що гомеопатичні засоби допущені в Польщі до продажу, а тому лікарі мають право виписувати будь-яке  з вказаних там  лікарств.
 Реакція противників гомеопатії була негайна – Міністерство Охорони Здоров’я підтримує гомеопатію, тим самим затверджує  її ефективність та підставність застосування. Спір НРЛ з гомеопатами має досить довгу традицію. Вперше надто рішучу негативну опінію Рада видала в 2002 році. Відносно почастішали випадки її втручання,  коли в  медичних закладах освіти ведуться курси гомеопатії. В свою чергу Польське  Товариство  Клінічної Гомеопатії старається вести діяльність від основ, організовуючи навчання та зустрічі, що мають на меті переконувати лікарів в ефективності цього методу.
                Часом боротьба набирає гостріших форм:  10 травня 2007 року  Верховний Суд визнав, що професор Анджей Гжегосевіч  наніс шкоду приватним інтересам одного з найбільших виробників гомеопатичних засобів, фірмі «Боірон» (яка відома з виробництва препарату «Оксилокоцінум»), тим, що оскаржив  цю  фірму в  дуже недипломатичній формі у виробництві шкідливих субстанцій та стосуванні нелегальних методів впливу на польське законодавство.

Збігнєв Реліга – людина єдиного шансу

Data: 2009-03-15 21:21

            Не вірив  в чудесне воскресіння і прощення гріхів. Вважав, що повинен  добре і порядно прожити життя,  тому що другого шансу не отримає. Також може і тому професор Збігнєв Реліга був принципово порядною людиною? 
Ким насправді  був Збігнєв  Реліга?  Видатним лікарем та середньо ефективним політиком?   Невіруючим  противником  евтаназії  і початого життя  в пробірці,  друг Леха Валенси в уряді Ярослава Качинського? Затворником  і пристрастним  рибалкою чи душею  товариства? Або, може борцем  з корупцією та кумівством, кардіохірургом, який ніколи не відмовляється підтримати і ВІПа, і простого сірого громадянина?  Зловживаючий  курець, який голосно застерігав від наслідків паління і надалі курив? Лікар, який за кілька днів до своєї смерті зізнався публічно, що ненавидить лікарню?
   Не існує і не існувало єдиного Збігнєва Реліги.  Ми  пізнали його в громадському житті,  принаймі,  в трьох особах - лікаря, політика і пацієнта. В  кожній з цих форм був неповторним.

Czytaj dalej...

Що далі, польська Арміє?

Data: 2009-02-28 09:59

Автор – Ігор Рицяк
Джерело -HTTP://PRZEKROJ.PL/WYDARZENIA_KRAJ_ARTYKUL,3681.HTML

 Основна військова служба є вже реліктом і дуже добре, що призов, який  відбувається  цього тижня, має бути останній. Але то лише початок довгої дороги, яка чекає наші  збройні сили.
           „Приїдь,  мамо,  на присягу, запрошення вислав  шеф. Син тобі виріс на славу, приїдь - побач, яка твоя кров”. Та простенька пісня колективу «Трубадури» сталася одним з найбільших хітів ПРЛ (Польська Народна Республіка). Популярність дала їй не тільки впадаюча в пам`ять мелодія, але також тема: молодий хлопець, втілений до армії, який пише лист до своєї матері. Кожен рік переживало це  кількадесят тисяч молодих поляків і їх сімей. Поза важкою хворобою або початком  навчання  (що за комуни  міцно регламентувалося) втечі від служби в Народному Війську Польському не було. Кожен молодий чоловік мусив провести в казармах два найкращі роки свого життя. Хіба що військова комісія поповнень направила його до  морських військових сил - тоді служба тривала три роки.
              Цього тижня, через  близько 20 років від кінця Народної Польщі, Армія  Речі Посполитої починає останній  призов до основної військової служби. На дев'ять місяців понад 1200 молодих чоловіків залишиться в режимі казарми. Теоретично будуть готуватися, щоб у разі потреби можна було їх набирати як повноцінних солдатів. На практиці ця наука буде в значній частині фікцією. Сучасне поле боротьби і обслуговування сучасного озброєння вимагають спеціалізованого знання, завершення інтенсивних курсів а також багатолітньої практики. Протягом дев'яти місяців можна   щонайбільше  навчити муштри і обслуговування кулемета.

Czytaj dalej...