Бауман: кінець оргії

Data: 2009-05-20 11:03

Автор – Томаш Кваснєвскі
Джерело - http://wyborcza.pl/1,75480,6251875,Bauman__koniec_orgii.html

Сплата боргів – це клопіт сьогоднішнього дня, клопіт тимчасовий, але тут мова про те як жити завтра. Який спосіб життя закінчиться, а нового ще не видати. Розмова з проф. Зигмунтом Бауманом, соціологом та філософом.(частина друга)

Czytaj dalej...

Бауман: кінець оргії. Частина перша

Data: 2009-05-18 11:51

Джерело - http://wyborcza.pl/1,75480,6251875,Bauman__koniec_orgii.html
Сплата боргів – це клопіт сьогоднішнього дня, клопіт тимчасовий, але тут мова про те як жити завтра. Який спосіб життя закінчиться, а нового ще не видати. Розмова з проф. Зигмунтом Бауманом, соціологом та філософом.
Професор Зигмунт Бауман народився в 1925 році в місті Познань, соціолог, філософ, есеїст. Один з творців концепції постмодернізму. Автор багатьох книг на тему сучасного світу та людини. В березні 1968 року прогнаний з Варшавського університету, виїхав з Польщі. Викладав в університетах в Тель-Авіві, Хайфі і аж до пенсії в Ліідс. Проживає в Ліідс. Одружений, три дочки і шестеро внуків

 Чи маєте ви борги?
    - Напевно завдяки добротному довоєнному познаньському вихованню я є згубним клієнтом для банків. Я плачу’бо регулярно те, що  маю на кредитці, а єдиним боргом, який я отримав в житті, 40 років тому, був кредит на дім. Я погашав його впродовж 20 років. Тоді давали іпотечну позику тільки до пенсії, а вже потім все вверх дном перекинулося!

Безперервно пана спокушають?
  - Зовсім  недавно це закінчилося, але скільки ми цієї макулатури понавикидали.  День у день.

Дружина також не має кредиту?
   - Ми ведемо спільну домашню економіку.

Чи ця криза якось особисто пана торкнулася?
   - Я ніколи  не купував цінних паперів, але Яся, моя дружина, купувала і як біржа впала, то втратила половину життєвих заощаджень.

 Заболіло?
   - Дітям я сказав давно: не розраховуйте на  спадщину, бо батьки що правда боргами вас не навантажать, але також нічого поза домом і авторськими правами не залишать. А якщо говорити про нас, то скільки нам лишилося ще жити?

Я поцікавився про персональні наслідки саме для вас, бо я,  постукати по дереві, на разі цієї кризи не відчуваю.
   - Бо вона лише набирає розгону. Наслідки біржового краху з 1929 року, який спричинив депресію, що тривала протягом всіх 30. років, сталися ясними лише  три, чотири роки пізніше. Тоді прийшло масове безробіття і масові банкротства.
Криза розходиться як хвиля. Магазини закриваються, розоряються малі фірми, люди втрачають роботу, заробітки, перестають витрачати гроші, випадають з ролі споживачів, які наганяють економіку.

Має пан якийсь спогад кризи 30 років.?
   - Мій батько хотів  вчинити самогубство. Кинувся з моста до Варти, але його  виловили. То мій перший спогад з дитинства. Перший  і єдиний, бо в цілому не пам'ятаються речі, які трапилися до шостого, сьомого року життя. А цього я не забуду: стук в двері, батька обліпленого водоростями, стікаючого водою, на носилках.

Чому плигав?
   - Бо втратив все. Батько, не дивлячись на те, що мав стільки таланту до  торгівлі що і я, був тоді крамарем. Збанкрутів і кредитори забрали йому все. Я пам'ятаю, як виносили  з нашого житла меблі. Судовий виконавець часто до нас приходив. Але коли рознеслося по Познані, що батько чинив самогубство, дано йому з ласки роботу  бухгалтера. Марна зарплата, нехтували його та принижували, але якось нас утримував.

Якось колись цей свій самогубний акт з'ясував?

   - А ви не можете  зрозуміти самогубця?

Я можу, але я хотів знати, як ваш батько з'ясував це дітям.
   - Ніколи не було про це мови, але я вмію це собі зреконструювати. Існувало тоді таке старомодне поняття "батька сім'ї". Він мав дружину і двоє дітей, мусив заробити для них на  хліб, черевики, школу. Якщо не вмів, був нікудишній, був нікчемою негідною  життя. Якщо не був в стані врятувати своїх дітей і дружину від голоду і приниження,  то був гідний тільки  презирства.

Пана дітей мають борги?
   - Одна донька є прибічником  принципів  батька і не входить в борги "на краще життя".  Звісно, її фірма, як досі повна замовлень,  і заборгована, але то є інвестиційні борги і  вона їх  його погашає.
  Друга донька є митцем і як всі митці живе, як то говориться, з руки до рота. І напевно не можна сказати, що живе понад свої можливості".
  Натомість третя донька є нормальним академічним працівником, працює на двох університетах і живе від першого до першого.

Трапилося колись, що ви поцікавилися: діти, чи ви заборговані?
   - Ніколи не було в мене такого потягу, щоб заборгувати. Що іншого  внуки. Вони заборговані по вуха. Звісно тому, що є тямущими  учнями. Адже якийсь час тому в Англії введено в  вузи - і хто знає, чи і в Польщі не введуть - обов'язковий предмет навчання: «життя у кредит».

Пан жартує?
          -  Як би то. Коли я сюди приїхав, держава утримувала студентів. Оплат не було, але  були стипендії, академічні гуртожитки, вистачало кишенькових навіть на переписання  вчителями книжок. Потім це замінено студентськими "дешевими" кредитами: на разі вчися, а потім погашатимеш. Саме це називаю введенням предмету "життя у кредит" до обов'язкової програми навчання.
            Задум із студентськими позиками грунтований був зрештою за подібно помилковим принципом що і іпотечні кредити. Там розраховували, що ціни будинків безперервно ростимуть, а ті, що з дипломами одержать добре платні місця. Зараз видно, що так зовсім не мусить бути. Вже найближчий  рік британських випускників, з боргами по вуха, може опинитися без роботи.

Ну то поговорімо про кризу.
              - У Англії не говориться про кризу, тільки про депресію. У Польщі говориться про кризу?

Рішуче і на кожному кроці
              - Тут цього уникають.

А яка це різниця?
            - Депресія це щось таке, що міститься у рамках нормального мислення. Не те, що потяг з’їхав з шин, перевернувся, тільки раз прискорює, раз звільняє, але весь час тримається на шинах.

А що означає криза?
            - У кризі люди стоять безпомічно і сподіваються якнайгіршого. Так було в 1929 році. З дня на день закривалися банки, не виплачували депозитів, люди втрачали багатство і заощадження впродовж одного дня. Сьогодні не має чогось такого. Уряд бере мільярди, не знаю звідки, але десь бере, і передає банкам. Отже жоден великий банк - крім «Lehmanа», який поквапився з  тривогою банкрутства,  не збанкрутів.
  Дрібних банкротств є щоправда безліч і все більше, але про них  не так голосно в пресі. З невеликими винятками,  то як досі є банкротства малих майстерень, магазинів, малих  фабрик з декількома робочими. Трохи часу пройде, перш ніж з цих зернин збереться мірка.

Як ви думаєте про це, що робиться, як про кризу чи як про депресію?
      - Я думаю, що в якомусь сенсі це більша криза ніж та в 1929 році.

Чому?
   - Тому, що -  вживаючи терміну Сороса - тріснула винятково велика куля і легко залатати її не вдасться. Спроби "повернення  до нормальності", які розпочинають  деякі політики не пасують  до обставин. Повернення навряд чи можливе, а не відомо, чим існуючу досі "нормальність" замінити.
  Якщо приглянутися тому, що сталося уважно, то дійсно всі історичні порівняння якось проходять мимо. Сама "нормальність" стала зараз поваленою на обидві лопатки і навіть казкові трильйони урядової грошової допомоги не допомагають їй стати на ноги.

На чим полягає ця криза?
   - У мисленні, як у танці, я умію тільки від початку. Перш ніж я доберуся до  паркету,  я задам вам два запитання. Перше: чи знаєте ви слово " гіпотрихоза"?

Ні.
   - І нічого дивного. З'явилося воно в словнику якісь три місяці тому, а означає нову, саме відкриту  одиницю хвороби. Полягає на тому, що вії слабнуть, перестають рости, випадають.
  "Відкриття"  гіпотрихози  має відношення  до нашої справи, бо звістка про цю грізну хворобу, кожна жінка що піклується про себе і про свою суспільну позицію,  повинна з тих пір оголосити війну, з'явилася одночасно з оголошенням великої фармацевтичної фірми, яка зветься «Allergan». Це вам щось говорить?

 Мабуть не помиляюся, що це вони виробляють ботокс.
   - Ну отже ця фірма, яка заробила мільярди доларів на  ботоксі, повідомила, що відкрила чудову зброю для війни з  гіпотрихозом - мазь до обов'язкового  щоденного втирання. Тобто, десь в лабораторії знаходять якусь субстанцію і розмірковують, як на ній заробити. А може схилити жінок до мазання нею повік? Щоби це зробити, потрібно  їх пострашити - наприклад таємною хворобою.
  Щось, що ще недавно було нормальною справою - тобто, що хтось має слабкі вії, а хтось густі і міцні - враз стало справою вибору між патологією та здоров'ям. А якщо то є хвороба, то є на неї ліки, і моїм обов'язком є лікуватися. Бо якщо я не лікуюся, я скоюю злочин по відношенню до себе, найближчих і людства.
  Та зараз друге запитання. Може ви знаєту старий польський пан анекдот про те, як чеські і польські представники взуттєвої промисловості їхали в Африку?

Ні.
   - Так от обидва з Африки висилають телеграми до центрального управління. До Польщі: не висилайте жодних черевиків, всі ходять босоніж. До Чехії: висилайте негайно 200 мільйонів пар черевиків, всі ходять босоніж.

Середньо потішне.
   - Може і так, але цей анекдот показує два можливі підходи до проблеми. Те ніби-то польське я назвав би досучасним, а те ніби-то чеське сучасним. Саме з позиції цього чеського представника взуттєвої промисловості взялися розквіт і небувалі успіхи сучасної капіталістичної економіки.
А зараз по суті.
  Роза Люксембург - це прізвище сьогодні в Польщі  прокляте, але не з приводу її проникливих економічних теорій - видала на початку XX століття дослідження акумуляції капіталу. Довела в ньому, що капіталізм по своїй природі  приречений  на самогубство, бо виснажує луги, які його годують. Писала це на  вершині імперіалістичних і колоніальних тенденцій, отже не дивно, що цю схильність до самогубства  обдумувала в контексті завоювання країн з  передкапіталістичною економікою.  Пояснювала, у велетенському спрощенні, наступне:  щоб реалізувати додану вартість, капіталізм потребує некапіталістичних економік. Коли завоювання світу буде вже цілковите і капіталізм стане загальносвітовим принципом, то капіталістична акумуляція добіжить межі.
  Щось. немовби бачення вужа, з'їдаючого власний хвіст: на початку корм  вельми рясний, але їжа з кожним разом спричиняє зростаючу складність, а наприкінці не має вже чого ані кому їсти.
  Це бачення,по-моєму, безперервно актуальне, незважаючи на застарілий  епізод колоніалізму, з якого Роза його вивела. Капіталізм навчився захищатися перед таким типом краху, який передрікала Роза Люксембург.

Як?
   - А так, що капіталізм, замість шукати цілинних земель, ввів щось типу вторинної  цілини. Навчився  цілинні  землі  створювати.
Як фірма «Allergan» хворобу  звану  гіпотрихозом.
   - Так. Приклад з босоніж ходячими африканцями також добре показує, про що тут йде.
Ну добре, але як то мається до нинішньої кризи?
   - Коли винаходиться новий продукт, щось, чого раніше не було, ми розмірковуємо: де є потенціальні клієнти? Без них ця наша знахідка не має  жодної вартості. Немає таких клієнтів? Ну то придумаймо щось, що людей в таких клієнтів перетворить.

Якийсь приклад?
   - Вода в пляшках. Ще два роки тому не було молодої людини, яка прогулюючись вулицею, не тримала би в руці пляшки з водою. Раніше вони  прекрасно без того обходилися. Ми з  Ясею, коли вона ще могла ходити,  були досвідченими  мандрівниками.  Але ніколи нам не прийшло до голови, щоб навіть на десятикілометрову експедицію брати пляшку води. Адже в кінці кінців ми не ідемо на Сахару. А зараз ні! Зараз вихід без пляшки води, як і без  мобільника, є, немовби вийти з дому без штанів. Хоч може краще сказати, що донедавна так було - бо останнім часом з приводу  готівки що збігається, цей звичай починає заникати.
  Але повертаючись до сьогоднішньої кризи, цим балоном, тією - як я це говорю -  цілинною землею, був саме кредит.

Кредит?
   - Я пам'ятаю, що коли я був дитиною - а було то понад 80 років тому - мама посилала мене деколи по покупки до німецького магазину братів  Ландбергер. Висіла там  казково кольорова ілюстрація. Представляла двох панів. На горі розсівся в кріслі повнотілий статечний пан з рум'яними щоками, задбаний, вихуханий, з великим  животом  і сигарою в роті. Підпис: "Я ніколи не брав нічого у кредит". Під ним, перед відкритим  сейфом, в якому бігали щурі, сидів спадаючи з поламаного табурета змарнілий   чоловічок, обдертий і з  вицвілою бородою. Підпис: "А я жив у кредит".
   Макс Вебер вважав, що рушійною силою фантастичного і приголомшуючого розквіту економіки в часах капіталізму початково була протестантська етика, що застерігає перед гонитвою за задоволенням і надлишком,  яка дотримується принципу  відкладати  заспокоєння потреб на пізніше. Люди економили, замість з'їдати доходи і, хочеш не хочеш, мимоволі, відкладався їм капітал, який могли використати на будову нових заводів, доріг, залізниць і будинків, а не витрачати все  на тілесні радощі.
  Коли ти позичаєш на інвестиції, обіцяючі більший прибуток від плачених відсотків, ти є доброчесним, а якщо обіцянка здійсниться, то ти також є  мудрою людиною. Але не дай Бог, якщо ти запозичуєшся на догоду собі!

Звідси були минулі самогубства банкротів.
   - Саме. Але якісь 20, 30 років тому,  неолібералізм - з кредитом як наступною  незайманою землею - вимів те, що залишилося з протестантської етики.  Нав'язливо рекламовані кредитки введено під гаслом "Take the waiting out of wanting". Цього каламбуру не можна перекласти на польську так само дотепно, але послання було просте: "Не гайнуй часу із заспокоєнням своїх забаганок". І тоді принцип,  який знаменував  народженню  капіталізму, поставлено з ніг на голову.

Молоко розлилося...

Data: 2009-05-18 11:36